«Сусід (51 рік) живе сам 12 років. Учора спитав — чому не шукаєш жінку?». Він пояснив 6 причин. Я зрозумів, чому він має рацію Учора зайшов до сусіда Вадима попросити дриль. Він відчинив двері у домашніх штанях, футболці…

«Сусідові 51 рік, і він уже 12 років живе сам. Учора я запитав, чому він не шукає жінку». Він назвав 6 причин. І я зрозумів, чому він так думає

Учора зайшов до сусіда Вадима попросити дриль. Він відчинив двері в домашніх штанах і футболці.

— Заходь, я щойно повечеряв.

Я зайшов. У квартирі чисто, на кухні пахне смаженою куркою. На столі стоїть ноутбук, поруч — келих червоного вина.

Вадимові п’ятдесят один рік. Він розлучений уже дванадцять років і весь цей час живе сам. Працює інженером, добре заробляє.

Я знаю його п’ять років — відтоді, як переїхав у цей будинок. За весь цей час жодного разу не бачив у нього жінки. Навіть у гостях.

Він віддав мені дриль і налив віскі.

— Сідай, якщо вже зайшов. Давно не бачилися.

Ми сіли на кухні, випили.

Я запитав:

— Вадиме, а чому ти сам? Не шукаєш нікого?

Він усміхнувся:

— Навмисно не шукаю. Знаєш, Ігорю, я прожив дванадцять років сам і зрозумів: мені так краще.

— Чому?

Він налив ще трохи й відкинувся на спинку стільця.

— Розповім. Є шість конкретних причин. І кожну з них я відчув на власному досвіді.

Причина перша — страх втратити майно після розлучення

Вадим почав:

— Я розлучився дванадцять років тому. До того вісімнадцять років був одружений з Ольгою. У нас є донька, зараз їй двадцять вісім, живе окремо.

Він зробив ковток.

— Розлучилися через її зраду. Я застав її з колегою й подав на розлучення.

— І що було далі?

— Майно поділили. Квартиру продали, гроші розділили, а я на свою частину купив цю однокімнатну.

Він подивився на мене:

— Ігорю, тоді я дуже болісно це сприйняв. Мені здавалося несправедливим, що після всього, що сталося, я ще й втратив значну частину того, у що роками вкладав гроші та сили.

Він помовчав і продовжив:

— І тепер скажи: навіщо мені знову ризикувати? Припустімо, зустріну жінку. Почнемо жити разом, потім одружимося, купимо машину чи якесь інше майно. А через кілька років усе закінчиться. Навіщо мені знову проходити через це?

Я мовчав.

Причина друга — у стосунках його мрії не підтримували

— Знаєш, Ігорю, у мене є мрія. Хочу купити старий мотоцикл, відреставрувати його й кататися на вихідних.

— Гарна мрія.

— Так. Уже рік відкладаю гроші. Ще трохи — і куплю старий «Урал». Хочу сам його перебрати.

Він налив собі води.

— Коли я був одружений, у мене теж були захоплення й мрії. Хотів навчитися грати на гітарі. Купив гітару, записався на заняття. Ольга сказала: «Навіщо тобі це? Тобі вже сорок років». У результаті я кинув.

Вадим на мить замовк.

— Іншого разу хотів поїхати в Карпати на кілька днів. Вона сказала: «У нас купа витрат, а ти займаєшся дурницями». І я знову відмовився.

Він подивився у вікно.

— Можливо, справа не в усіх жінках. Але в моїх стосунках було саме так. Мої захоплення постійно знецінювали. А зараз я живу сам і роблю те, що хочу. Куплю мотоцикл — і ніхто не скаже мені, що це дурниця.

Причина третя — завищені вимоги під час знайомств

Вадим продовжив:

— Три роки тому я вирішив спробувати сайти знайомств. Зареєструвався, чесно заповнив анкету: вік, робота, захоплення.

— І як?

— Переписувався з кількома жінками. Одна, Марина, їй було сорок шість років, працювала адміністраторкою в салоні краси. Якось написала мені: «Ви цікавий чоловік, але я шукаю того, хто заробляє значно більше».

Він засміявся:

— Я поцікавився, чому для неї це настільки важливо. Після цього розмова швидко закінчилася.

Вадим знизав плечима.

— На сайтах знайомств я часто бачив дуже високі вимоги до чоловіків: хороший дохід, квартира, машина, подорожі, подарунки. Іноді складалося враження, що людину оцінюють передусім за матеріальним становищем.

Він допив віскі.

— Я нормально заробляю, маю власну квартиру, машину, роботу. Але не хочу спілкуватися з людиною, для якої цього недостатньо лише тому, що вона очікує якогось казкового рівня життя.

Причина четверта — він не потребує стосунків заради побуту

Я запитав:

— А як щодо побуту? Не сумуєш за домашнім затишком, спільними вечерями?

Вадим засміявся:

— Ігорю, подивися навколо. Чисто? Чисто. Я сам прибираю раз на тиждень. Готую? Готую. Сьогодні ось курка з овочами. Пів години — і вечеря готова. Прати теж не проблема: завантажив речі в пральну машину — і все.

Він показав рукою на кухню.

— Я не шукаю жінку для того, щоб вона мені готувала чи прибирала. Сам чудово справляюся.

Він помовчав.

— Раніше чоловіки й жінки часто створювали сім’ї ще й тому, що одному було складніше вести побут. Зараз усе простіше. Є техніка, доставка продуктів, готова їжа. Тому для мене побут точно не причина вступати у стосунки.

Причина п’ята — страх обману та маніпуляцій

Вадим налив ще трохи віскі — собі й мені.

— Ігорю, після розлучення я зустрічався з двома жінками. Недовго. І в обох випадках зіткнувся з обманом.

— Яким?

— Перша, Світлана, казала, що розлучена. Ми зустрічалися приблизно місяць. А потім я випадково дізнався, що вона досі заміжня.

Він зробив ковток.

— Друга, Наталя, казала, що в неї немає дітей. Ми спілкувалися кілька місяців. Пізніше з’ясувалося, що в неї двоє дітей. Вона просто боялася сказати про це одразу.

— Неприємно…

— Саме так. Після таких історій починаєш сумніватися в людях. Я не кажу, що всі жінки брешуть. Звісно, ні. Але в мене був такий досвід, і після нього довіра дається набагато важче.

Причина шоста — він утомився від відмов

Вадим відкинувся на спинку стільця.

— Востаннє я намагався познайомитися приблизно рік тому. У книгарні. Жінка стояла біля полиці з класикою, вибирала книжку. Симпатична, років сорока п’яти.

— І?

— Я підійшов і сказав: «Добрий день. Бачу, ви любите класику. Можу порадити кілька цікавих книжок». Вона холодно відповіла: «Дякую, я сама розберуся» — і відійшла.

Він усміхнувся:

— Звісно, вона мала повне право не хотіти знайомитися. Я це розумію. Але після кількох таких ситуацій бажання проявляти ініціативу просто зникає.

Вадим замислився.

— Тепер я нікого не переслідую і не намагаюся будь-що познайомитися. Якщо бачу взаємну зацікавленість — можу підтримати розмову. Якщо ні — просто йду далі.

Чому я замислився після цієї розмови

Вадим допив віскі й подивився на мене.

— Ігорю, я не кажу, що всі жінки погані. Звісно, є прекрасні жінки, як і прекрасні чоловіки. Просто знайти людину, з якою тобі справді буде добре, непросто. А ціна невдалих стосунків іноді дуже висока: нерви, гроші, втрачений час і роки життя.

Він підвівся.

— Мені п’ятдесят один. У мене хороша робота, власна квартира, машина, хобі, друзі. Я навчився нормально жити сам і не почуваюся нещасним. Тому не бачу сенсу вступати у стосунки лише тому, що суспільство вважає, ніби людина обов’язково має бути з кимось.

Я забрав дриль і пішов додому.

Уже лежачи в ліжку, ще довго думав про нашу розмову.

Мені сорок дев’ять років. Я одружений двадцять три роки. У нас із дружиною все добре.

Але я замислився: якби зараз залишився сам, чи захотів би починати все спочатку?

Не знаю.

Можливо, зрозумів би Вадима краще, ніж мені хотілося б визнавати.

А що думаєте ви?

Чоловік має рацію, що вже 12 років живе сам і не шукає стосунків через страх втрат, чи він просто боїться знову комусь довіритися?

Чи справді розлучення може дуже боляче вдарити по чоловікові фінансово, навіть якщо причиною розриву стала зрада партнерки, чи такі страхи перебільшені?

Чи нормально чоловікові після 50 років свідомо відмовитися від нових стосунків, бо він не хоче ризикувати своїм спокоєм, чи це все-таки страх змін?

І чи справді в невдалих стосунках партнери часто не підтримують мрії одне одного, чи проблема радше в тому, що люди просто обирають не тих партнерів?