– Сестро, я не можу виконати твоє прохання! То великий гріх! – Два роки я живу в Насті у Франції, а зараз вона таке стала вимагати

Раніше я жила в Енергодарі. Усі ми любили наше затишне місто. Але щойно почалась війна, зрозуміли – треба тікати. В мене двоє дітей, ще доволі малих, хлопчики – 4 і 8 років. Я не могла залишити їх у небезпеці. Відразу ж мені подзвонила старша сестра Настя. Вона вже 15 років живе у Франції. Вийшла там заміж за доволі заможного та старшого чоловіка. Хоча їхала колись просто на заробітки.

 – Їдь до мене. Кімната вільна є, та й дітям тут затишно буде.

У Насті свій будинок за містом. Там дуже гарно, вона фото висилала, неодноразово до себе кликала. А я не могла такі гроші  витрачати. Та зараз вона відразу ж сказала, що гроші на квитки дасть. 

Добирались ми дуже важко. Та потрапили в справжню казку. Чоловік Насті виділив на цілий будиночок для гостей. Він маленький, але є навіть своя кухня. Ми таких гарних умов ніколи не мали. 

Я відразу побачила, що сестра дуже щаслива. Вона може не працювати, а займатись господарством, раз на тиждень до них навіть прибиральниця приходить. Тож Настя і лиш готує і те, дуже рідко, адже вони мало не щодня в ресторани ходять. Її Люсьєн – поважний чоловік, йому вже 52 роки. Це його другий шлюб. Є донька від першого. Сестрі ж 39. І народити вона ніяк не може. 

Два роки ми прекрасно жили в родичів. Хлопчики вже так щебечуть французькою, ходять до місцевої школи. Я відвідую курси, а паралельно працюю в кафе посудомийкою. Не скаржусь, і навіть думаю, що ми залишимось у Франції. Та нещодавно сестра покликала мене на серйозну розмову.

 – Ми ж вам допомогли, так?

 – Звісно, я дуже вдячна.

 – То допоможи тепер ти нам!

 – Що скажеш, звісно!

 – Народи нам дитину!

 – Ти що? 

 – Стань сурогатною матір’ю. Зрозумію, чоловік дуже хоче маля, а в нас не виходить. Він категорично проти, щоб виношувала стороння жінка, а ти його влаштовуєш. Ти молода, народила двох дітей, все вийде. Ми заплатимо і будемо й надалі вас підтримувати. Та й подумай, яке добро ти для нас зробиш!

 – Але ж це якось неправильно. Та й може в тебе ще вийде!

 – Навряд. Крім того, подумай, як я не матиму дитину Люсьєн іншу знайде, я жодних прав не матиму. А як з ним щось станеться – його донька відразу ж мене вижене!

Мені дуже шкода сестри. Але виношувати їхню дитину – це так дивно. Я подзвонила мамі порадитися, а вона сказала відмовитись, адже це великий гріх. Мовляв, не можна втручатися в справи Божі. 

Та коли я сказала це сестрі, вона страшенно образилась. А тоді додала:

 – Як ти так на наше добро відповідаєш – то шукай житло. У вас місяць!

Тепер я не знаю, як бути. Невже сестра весь час допомагала нам лише переслідуючи власну ціль? Але хіба ж так можна? І взагалі, чи правильно це виношувати чужу дитину? Чи пішли б ви на таке?