Ранок. Маршрутка «Мукачево – Івано-Франківськ». В маршрутці в навушниках мирно спить військовий… Тут підходить водій…

Сьогоднішній ранковий автобусний рейс «Мукачево – Івано-Франківськ».

Підсідаю у Сільці, до Тячева.

Сьома ранку. Їдемо. В автобусі у навушниках мирно спить військовий. Пасажири розсаджуються на поки що вільні місця, з розумінням обходячи вільне біля сплячого. Водій, на диво приємний старший чоловік, у проході в автобусі збирає по місцях гроші в «безбілетних».

Підходить до військового.

«…Тільки б не розбудив…» — думаю…

Водій: «Він має квиток».
Хух….

Наступна зупинка. Підсідає ще один, молодий, також в камуфляжі…

Хуст, вокзал, чекаємо хвилин 15. Він вийшов з автобуса, підходить до кіоска,щось питає,кіоскиня щось чемно відповідає, він ні з чим відходить…. Підходжу я, собі по каву, вирішила поцікавитися, що він питав. — Чи можна розрахуватися карткою….(виявляється, ні)
Защемило….

Заходжу швиденько в автобус,
тим часом хлопець влаштувався дрімати.
« Ви питали про картковий розрахунок? -Є.»
Виходимо знову.

Я:—Що Ви хотіли?
—Воду.
—Вибирайте,-кажу, виймаючи готівку,—а в мене «картка»)
—Ні, я так не можу.
—Ні, це добре. Я каву, Ви воду)
—Мені незручно, ні.
—Тоді вода і великий круасан. Каву будете?
—Дякую…ні(вибирає «Шаянську»)
—Це МИ дякуємо. З дому чи додому?
—Дім далеко…, в військкомат і так,—додому.
—Звідки Ви?
—З Луганська.

Беру ще такий же круасан, в автобусі мовчки кладу на коліна сплячого, той бере, дякує….
Їдемо далі.

До Перемоги

Таня Коцюбняк