Після відходу чоловіка Тетяни минуло всього два місяці, коли на її порозі з’явилася красива жінка років п’ятдесяти.

Минуло лише два місяці після смерті чоловіка Тетяни, коли одного дня у двері її квартири подзвонили.
На порозі стояла доглянута жінка років п’ятдесяти.
— Добрий день, — привітно усміхнулася незнайомка. — Ви дружина покійного професора Соколовського?
— Так. А ви хто?

Жінка загадково примружилася.
— Мене звати Анна. Хоча ваш чоловік колись називав мене Ганночкою. Нам із вами потрібно серйозно поговорити. Можна зайти?
Від цих слів Тетяні стало неспокійно, але вона відчинила двері ширше.
— Проходьте. І називайте мене просто Тетяною.
У вітальні Анна уважно оглянула господиню і раптом сказала:
— Зізнаюся, саме такою я вас і уявляла. Зразкова дружина професора, яка все життя жила його інтересами.
Тетяна промовчала, хоча тон гості їй відразу не сподобався.
— Сідайте. Я правильно розумію, що ви були коханкою мого чоловіка?
Анна усміхнулася.

— Швидко ви здогадалися. Але справа значно серйозніша. У нас із Марком є спільна дочка.
— Дочка? — Тетяна повільно опустилася в крісло. — Це дуже дивно.
— А що тут дивного? Одружені чоловіки теж заводять романи, і від таких романів іноді народжуються діти.
— Звісно. Тільки Марк був безплідним. Саме тому в нас із ним не було дітей. Є медичні висновки, аналізи, довідки.
Анна лише розсміялася.

— Він і мені колись це говорив. Коли я сказала, що вагітна, Марк відмовився вірити. Через це ми посварилися і розійшлися. Але я народила доньку, і тепер ДНК усе розставить на свої місця.
Тетяна мовчки дивилася на гостю.
— Нашій Марії вже вісімнадцять, — продовжила Анна. — І якщо експертиза підтвердить батьківство, вона стане єдиною дитиною Марка, а отже — його законною спадкоємицею.
— І ви прийшли сюди саме заради спадщини?
— Я прийшла вас попередити. Після підтвердження батьківства частина квартири та іншого майна вашого чоловіка належатиме моїй дочці. Якщо знадобиться — будемо вирішувати питання через суд.
Тетяна раптом усміхнулася.

— Це ж чудова новина!
Анна розгубилася.
— Чудова? Ви серйозно?
— Абсолютно. Ви навіть не уявляєте, як вчасно з’явилися.
Тетяна підвелася і почала ходити кімнатою.
— Марк тяжко хворів три роки. Ми боролися за його життя до останнього. Операції, лікування, дорогі препарати… Грошей катастрофічно не вистачало. Оскільки я офіційно ніде не працювала, кредити оформляли переважно на нього. У Марка була хороша зарплата й прекрасна кредитна історія.
Посмішка з обличчя Анни почала зникати.
— Ця квартира в іпотеці, — продовжила Тетяна. — Ми давно перестали платити, і банк уже готується її забрати. Крім того, залишилися величезні борги.
— Які ще борги?
— Майже три мільйони. Кредити у п’яти банках. Навіть після продажу квартири може залишитися близько півтора мільйона.
Анна зблідла.
— Але Марк був відомим професором!
— Саме тому банки й давали йому великі суми. Ми вірили, що він одужає і зможе все повернути. На жаль, не сталося.
Тетяна підійшла ближче до гості.

— Тому я щиро рада вашій появі. Наскільки мені відомо, спадкоємці отримують не лише майно, а й пов’язані зі спадщиною боргові зобов’язання. Тож робіть ДНК-тест якомога швидше. У мене залишилися речі Марка, можливо, там є матеріал для експертизи.
— Зачекайте… — занервувала Анна. — Я нічого не знала ні про кредити, ні про його хворобу.
— А коли ви востаннє спілкувалися?
— Років десять тому. Ми з донькою живемо в іншому місті.
— Тоді зрозуміло. До речі, запишіть свою адресу, номер телефону і контакти Марії.
— Навіщо?
— Передам колекторам. Вони останнім часом дуже активно телефонують мені. Нехай знають, що з’явилася потенційна спадкоємиця.

Анна різко підвелася.
— З якої радості вони повинні телефонувати нам?!
— Ви ж самі сказали, що Марія — дочка Марка і претендуватиме на його спадщину. Я зі свого боку готова від неї відмовитися. Нехай усе дістається рідній дочці чоловіка. І майно, і решта.
— Ні! — майже закричала Анна. — Здається… я помилилася.
Тетяна здивовано підняла брови.
— Помилилися?
— Так. Тепер згадала, що в той період у мене був ще один чоловік. Тож Марія, швидше за все, зовсім не від Марка.
Вона поспіхом схопила сумочку.

— Взагалі забудьте все, що я сьогодні сказала. Якщо зовсім чесно… вашого чоловіка я майже не знала. Колись бачила його на лекції в нашому інституті.
Не давши Тетяні нічого відповісти, Анна швидко вийшла з квартири й грюкнула дверима.
Тетяна ще кілька секунд стояла мовчки, а потім тихо засміялася.
— Ну ось… Ще одна «єдина спадкоємиця» зникла.
Насправді ніяких мільйонних боргів не існувало.
Після смерті відомого професора вже не вперше з’являлися жінки, які раптом згадували про «дітей Марка» та можливу спадщину.

І Тетяна давно придумала простий спосіб перевіряти їхні наміри.
— Треба все-таки попросити знайомих журналістів написати, що я залишилася з величезними боргами, — усміхнулася вона. — Тоді, може, наступні «спадкоємці» навіть не дійдуть до моїх дверей.