Назавждu 28… Відтеnер її зірка світuть у небі й nоказує нам шлях до Перемогu. Заnам’ятайте її такою – красuвою, ніжною, світлою, доброю…

“Запам’ятайте її такою – красивою, ніжною, світлою, доброю. Владислава Черних.

Єдина й довгождана дитина у сім’ї.

З відзнакою закінчила Харківський медичний університет,
стала аспіранткою, багато працювала над власними дослідженнями, була гордістю вишу.

Вона могла просто виїхати за кордон, продовжити навчатись і працювати там.
Та серце покликало її на захист Батьківщини.

“Я піду туди, де маю бути. Такі слова сказала нам, батькам, Владислава на початку травня 2022 року. Чи були ми здивовані рішенням доньки стати до лав ЗСУ? Не були, як не був здивований ніхто, хто знав Владиславу”, – так розповів тато дівчини академік НАНУ, почесний ректор фармацевтичного університету Валентин Черних.
Вона стала бійцем підрозділу добровольців “Хартія”. Спочатку
стала бойовою медикинею, а потім ще й оператором БПлА. У підрозділі вона була одночасно медиком та командиром групи ударних дронів. Окрім того, як виявилося,
дівчина вправно й влучно стріляла.

“Це була наша зірочка, її дуже любили знімати журналісти. Струнка, красива, розумна, освічена. Окрім того, надзвичайно вольова. Вона чудово справлялася з дронами”, – згадує один із побратимів.

“Якось я підійшов до неї на стрільбищі і з жартом запитав, чи не ображають її хлопці в підрозділі. “Хай тільки спробують!”, відповіла вона. Потім пам’ятаю, як вона на моїх очах з першого пострілу в перший раз влучила в ціль із гранатомета. І всі зрозуміли, що це серйозний боєць”, ­– розповідає інший.

28 грудня, виконуючи бойове завдання поблизу Бахмута, Влада зі своїм напарником потрапили під ворожий обстріл із вертольота. “Аїда” врятувала життя свого побратима, проте невдовзі загинула сама…

Назавжди 28 років.

Відтепер її зірка світить у небі й показує нам шлях до Перемоги.

Вічна шана тобі, дівчинко! Доземний уклін батькам!

#ГЕРОЇ_НЕ_ВМИРАЮТЬ,
Онищенко Людмила

Віра Тимошенко