Я вирішила, що не братиму таке сороміцьке прізвище Андрія. І ця маленька деталь стала причиною та скандалу. Тепер весілля на межі зриву

Нещодавно Андрій зробив мені пропозицію. Це було так романтично! Кільце, вечеря, ті самі слова, яких так довго чекала. І, звісно, я сказала “Так!”

Ми ще не визначилися з датою весілля, але розмови про майбутнє вже почалися. Обираємо ресторан, складаємо список гостей та меню. Батьки допомагають в фінансовому питанні, бо хочемо дуже гарне свято влаштувати.

Здавалося, все ідеально, поки мова не зайшла про… прізвище. Раніше не задумувалася про ц

Андрій навіть сміється, що його прізвище нікому не подобається. Попукалов. В школі постійно дражнили, придумували кумедні прізвиська, і звісно, його це дуже ображало. Я можу зрозуміти його почуття, але…

Моє дівоче прізвище – Шевченко. Гарне, лаконічне, звучне та українське. І от зараз я повинна стати Попукаловою? Це просто не вкладається в голові. Андрій спокійно каже:

– Ну, після весілля ти станеш Попукаловою.

Я аж розгубилася:

– Попукалова? Справді?

– А що тут такого? Це наше родинне прізвище,  відповів він так, ніби це легке рішення.

І хоча я його дуже кохаю, всередині після почутого все перевернулося. Навіть уявити не могла, як замість гордої Шевченко стану… ну, ви зрозуміли.

Вирішила м’яко натякнути:

– А як щодо подвійного прізвища? Наприклад, Шевченко-Попукалова.

– Та ти що! Це ж куди його вписати? Паспорт тріщатиме, – засміявся Андрій.

Однак, нещодавно я вирішила поговорити про це з його родичами. Тоді вже було не до сміху…

Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

“Що ти, а як же сім’я? Що скажуть люди? Ти не можеш не взяти його прізвище!” – розгнівалась свекруха, ніби я скоїла якийсь страшний злочин.

“Та що це за мода така, взагалі не можу зрозуміти, що за дурниці? Як так? Як тобі не соромно?” – кричала молодша сестра Андрія. 

“Якщо ти його любиш, то чому не можеш взяти його прізвище? Ти що, хочеш, щоб він виглядав посміховиськом перед родичами?” – підтримала тітка.

І от я сиджу, розгублена, ледь не плачу, не знаючи, що сказати. Всі ці погляди, осуд, ну що це таке?

Знаєте, ніхто не розуміє, чому я така категорична. Андрій мовчав, лише якось винувато дивився в тарілку.

Коли ми залишилися наодинці, я прямо запитала:

– Чому це так важливо?

–  Мої батьки не зрозуміють. Для них це принципово. інакше тебе просто не приймуть в родину. І ти чуєш себе збоку? Ми чоловік та жінка, але маємо різні прізвища? 

ПриєднуйсяДо Спільноти

І тепер я не знаю, що робити. Я люблю Андрія, але змінювати своє прізвище на Попукалову…

Це ніби віддати частину себе. Може, ви підкажете, як знайти компроміс?

А як би ви вчинили на моєму місці? Брали прізвище Шевченко або ж все-таки стали Попукаловими?

AnastM