ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, РІДНИЙ…
Бабусю, рідна, в небо подивися. Щодня летять в нім білі журавлі. Чекай мене.
Я з ними повернуся, бо не пройшов доріг всіх
на землі…
І не в’яжи собі чорну хустину. Я не хотів твоєї сивини. Не плач, рідненька, бо я не загинув. Ангелом став. із білими крильми…
Ви на землі, лишилися всі жити. Я в 20 літ, у тім бою поліг. Ти мусила, онука хоронити
тепер, на твоїх скронях, вічний сніг…
Плаче бабуся. Дні їх в сльозах. Іде кудись, онука виглядати. Їй з того часу зупинилося життя, як в домовині привезли у хату…
Вона Іллю зростила з малих літ. Він рано залишився сиротою.
Без нього почорнів весь білий світ. І тільки сльози в світ течуть рікою…
Допитливий, веселий підростав. Все бачити хотів, чути і знати. В школу пішов – усе допомагав. Здавалось, поспішає підростати
Учився, як усі – він просто жив. І як усі
теж кимось мріяв стати. Футбол грати із хлопцями любив. Косити вмів і дрова нарубати…
До всіх привітний, добрий і простий. Бог один знав, яка доля чекала. Казали люди “хлопець золотий”.
Бабуся його міцно пригортала…
Закінчив школу, вчився працював. До чогось прагнув і хотів щось мати. Зірок собі із неба не чекав, з дитинства сам навчився заробляти…
Він мало говорив – а більше діла. І за кордоном важко працював. А я одне у Господа просила,
щоб долю кращу, ніж у батьків мав…
Контракт до війська
і пішов служити.
Разом із дядько, що був Іллі, як брат.
Я вийшла їх обох благословити й просила Бога, щоб вернув назад…
Не нарікав. Труднощів не боявся. Сміливий, спритний, силу волі мав. Виконував все добре, бо старався.
І перед ворогом страху не знав…
Війну зустрів, а ката не злякався. Зброю із своїх рук не випускав.
Мав всього 20, а в полон не здався. І на коліна перед ворогом не став..
Про смерть не думав.
Жити ще хотів. І з усіма здобути перемогу. Та в небо білим Ангелом злетів. Не повернувсь до рідного порогу…
Пробач, мій хлопчику,. що поруч не була і не. змогла в бою тім. захистити. Краще би
в могилу ту лягла, а ти міг довго і щасливо жити…
Не милий світ мені без тебе став. Здається, що душі в мене не має. Рано Господь тебе собі забрав. Чому не нас, онуків забирає?!
В*ійна зламала крил твоїх політ. А ми не вірим. Плачем і чекаєм. За який гріх, ми на старості літ, своїх онуків в Царство Боже проводжаєм.
автор Соломія Українець
«Сусідові 51 рік, і він уже 12 років живе сам. Учора я запитав, чому він…
Cили бeзпілотниx cиcтeм ЗCУ зaявили пpо 10 187 бeзповоpотниx і caнітapниx втpaт pоcійcькиx війcьковиx зa…
У вересні 2026 року в Україні зафіксовано суттєве прискорення темпів зростання цін на бакалійні товари,…
Bдeнь 27 вepecня pоcійcькі війcькa зaвдaли yдapy кepовaними aвіaбомбaми по Cyмax. Попepeдньо зaфікcовaно тpи влyчaння…
Староста села кинув мідяки під ноги моїй нареченій. «На фату вистачить», — сказав він тихо,…
У Дніпрі та Києві сталися потужні вибухи. Російська армія завдала ракетного удару по об’єкту інфраструктури в обласному центрі.…