Запам’ятайте раз і на все життя, від військових України не тхне, а пахне життям! Зарубайте це собі на носі і повторюйте щоразу коли бачите чоловіків у формі
Якось я на одну ніч орендував в чудовому місті нашої країни готельний номер. Мета була виключно помитися, точніше відмитися та хоч одну ніч поспати в чистому ліжку. Зареєструвався по приїзді.
І довго не наважувався зайти в ресторан, щоб щось повечеряти. З одного боку міг би і потерпіти, з іншого боку, коли я ще в цивілізованих умовах зможу поїсти.
Боротьба із самим собою тривала доволі довго, жорстка та неприступна “заборона в голові” мені казала, що я не маю псувати людям що там вечеряють, настрій своєю брудною формою, мегастійким запахом від вогнища, власного поту та брудними берцями. Але цікавість брала своє. Я зазирав аби побачити бодай край зали ресторану. І раптом офіціантки помітивши мене стали питати, чи не потрібна мені допомога.
Я ледь не провалився скрізь землю від сорому. На мить я замислився чому ж таке моє бачення, і виявилось все було просто — на власні очі бачив колись як це робили в інших містах, та описані ситуації з побратимами в потягах та автобусах склали певну картину бачення суспільства.
Але не про це місце!
Дівчата-офіціантки, коли почули мої аргументи про бруд, сором та запах, на випередки стали вмовляти мене не зважати на це, що вони раді нам (військовим), навіть запропонували одну частину зали просто “зарезервовати під час моєї ввечері”.
Я не наважився на такі варіанти. Але погодився на доставку ввечері в номер.
Та знов промовив, що не маючи цивільного одягу, просто хотів швиденько повечеряти та після того в номері змити з себе ледь не чотирьохтижневий бруд польових умов життя, та озвучив що сам відчуваю, як від мене тхне вогнищем.
Аж раптом почув таку фразу, яка мене оговтала та дала ковток віри, що суспільство дійсно не тригерує на таких як я “зачуханих полями”: – від Вас пахне життям!
Після цього мені не було соромно пересуватися навіть всією територією готелю.
А на сніданок я вийшов із гордо піднятою головою, бо був переконаний — тут мене “прикриють “!
І вперше в житті скуштував смачні сирники, на превеликий жаль без своєї родини, з якою я до вторгнення любив подорожувати та відвідувати улюблені ресторації в різних куточках нашої країни та за кордоном.
Перемога криється в дрібницях!
Господь оберігає тих хто захищає Україну!
ВІД ВІЙСЬКОВИХ УКРАЇНИ ПАХНЕ ЖИТТЯМ!!!
