Вийшов зробити внучці чай і за мить втратив всю сім’ю. pосія вбuлa усю його родину – дружину, тітку, дочку, зятя і трьох онуків ВІДЕО
Житель звільненого від російських загарбників Ізюма на Харківщині Михайло Яцентюк пережив страшне горе. Авіаудар країни-агресора РФ убив усю його родину – дружину Наталю, тітку Зінаїду, дочку Ольгу, зятя Віталія, онуків – Діму, Олексія та Аріну. Чоловік вижив дивом.
Про це він розповів “Фактам”. Яцентюк разом із сім’єю на початку березня ховався у підвалі багатоповерхівки від бомбардувань РФ. Він вийшов із підвалу, щоб заварити чай для онуки. Якраз у той момент вибухнула бомба (щоб переглянути відео, доскрольте до кінця сторінки).
“Ми всі разом були в підвалі. Вранці 9 березня ми з дружиною готували кашу. Всі разом поснідали, після чого моя трирічна внучка Аріна попросила:
“Дідусю, дай, будь ласка, чаю”. Я взяв термос і вийшов на сходовий майданчик. Дружина сказала :
“Міша, я йду з тобою”. Але вийти не встигла. Відбувся вибух. Мене відкинуло вибуховою хвилею, і не знаю, скільки часу провів непритомний – можливо, близько пів години. Коли прийшов до тями, виявив, що до пояса застряг у металевих сходах, які сам колись зварював”, – розповів Яцентюк.
З-під завалів бетонних блоків вибирався без допомоги протягом чотирьох годин. Досі Яцентюк шокований тим, яким чином вціліли його ноги, які привалило плитами.
“Мої ноги придавило бетонними блоками. Одну я якимось чином одразу зміг витягнути, а друга була притиснута, здавалося, намертво. Мене врятувала книга, яка застрягла між ногою та бетонною плитою. І те, що з бойлера на одному з верхніх поверхів почала текти вода. Книга швидко розмокла, я зміг її витягнути, після чого витяг і свою ногу. Потім ще довго намагався пролізти через бетонний блок, і таки зміг це зробити”, – додав він.
Вибравшись, чоловік зрозумів, що сталося найстрашніше. Усю середню частину його багатоквартирного будинку було зруйновано, а підвал охопило полум’я.
“Коли я побачив, що трапилося з підвалом, де знаходилася моя сім’я, відразу все зрозумів. Вже не залишалося жодної надії – там все було завалено бетонними плитами. Я кілька разів покликав дружину: “Наташа!” У відповідь ні звуку. повірити, що це насправді сталося… Що вони всі загинули… Що немає ні дружини, ні дітей, ні онуків – нікого… Здавалося, що це не може бути правдою, що це якийсь страшний сон… Я кликав на допомогу. мій крик прийшла одна людина, але коли зверху знову почали падати плити, він швидко пішов. Я вибрався на вулицю. У двох спортивних штанях, у двох кофтах і босоніж. На вулиці мінус 10…” – розповів Яцентюк.
Наступні три дні він провів у сусіда на дачі. Через те, що там було холодно і доводилося спати практично на вулиці, застудив нирки. Але все це, як каже, було вже не важливо.
Завали будинку почали розбирати наприкінці місяця, 30 березня. Чоловік був там день і ніч, сподіваючись знайти свою сім’ю.
“12 квітня знайшли дружину, доньку, зятя та бабусю. А 13-го вранці дістали онуків. Спочатку Дімку, потім Альошу та Аріну. Їх було складно впізнати, але я впізнав… Хлопці з похоронного бюро переносили їхні тіла на інший берег Сіверського Дінця: я хотів поховати їх на цвинтарі біля старшої доньки, яка померла від раку у 2014 році. Дружину та бабусю поховав окремо. А Олю з Віталіком та дітьми у загальній могилі. Ми зробили для них одну велику труну…” – зізнався мешканець Ізюма.
За його словами, донька із сім’єю жила не на Первомайській, у них була квартира в іншому місці. Але на початку березня діти приїхали до батьків. Вирішили, що краще триматись разом.
Ми забрали до себе і 96-річну бабусю – рідну тітку моєї дружини. Зінаїда Василівна була абсолютно зі здоровим глуздом, могла ходити, сама спускалася до підвалу. Вона пам’ятала Другу світову і була в жаху від того, що тепер нас вбивають росіяни. За кілька днів до того, як усе це сталося, приїжджав мій син Сашко, він їхав до Черкас і хотів вивезти хоча б Олю з дітьми, Оля спочатку погодилася, але на ранок передумала. Саша поїхав, і зараз він єдиний з нашої родини, хто залишився живим”, – розповів він.
Як відомо, того злощасного дня, 9 березня, у житловому комплексі на вулиці Першотравневій, 2 загинули 52 людини. Це майже половина мешканців будинку. В одну мить не стало цілих сімей, у тому числі Яцентюків та ще двох – Кравченка та Столпакових.
“Так трапилося, що, коли почалася війна, з нашого будинку на Первомайській не виїжджали, а скоріше навпаки – до нього приїжджали люди. Тому й вийшло, що загинули цілі сім’ї, по кілька поколінь… Ми точно знаємо, що під завалами опинилися 52 особи Але сімох з них ми так і не знайшли. Багато з тих, кого знаходили, неможливо було впізнати Ми впізнавали людей за номерами телефонів – якщо знаходили поряд телефон, переставляли сім-карту, дзвонили сусідам, визначався номер – і ми дізнавалися, що це за людина”, – згадав Яцентюк.
Він розповів, що одну жінку впізнав за знайденими у неї ключами.
“Знайшов двері, до яких вони підходять, і зрозумів, що це наша сусідка Людмила… Миколу Федорченка впізнали за знайденим у нього паспортом. Сусіда Миколу Рибалко ми знайшли в обіймах з його дружиною Оленою. Вони дуже любили один одного, розписалися незадовго до війни. Так і загинули разом, обійнявшись… Найстрашніше було впізнавати дітей… Дівчаток із родини Столпакових… Моїх онуків і онуку… Аріні було три. … Я досі не знаю, чому і навіщо саме я залишився живим, і як тепер жити далі”, – поділився Яцентюк.