Вu собі як хочете, але я без баті не вернусь:18-piчнuй юнак взяв і кuнyвcя під kулі зapaдu bopятунку свого комбата…

– Сашко, повертай назад! Це був наказ!
– Який наказ? Там батю, комбата, накрило вогнем. А якщо його поранило?

Довго не роздумуючи, хлопець кинувся в саме пекло. Інші пішли за ним. Уже світало, коли повернулись. Та не було з ними ні комбата, ні Сашка… Це означало лише одне: полон.

Та звідкись почувся крик:

– Батя, скільки разів казали: досить запихатись солодким. А ти що? То булочки десятками, то цукор ложками. Я ж тебе так міг і не дотягти!

Сашкові було трохи більше 18. На вигляд він – звичайний підліток. Малий, худий, але вже хто знає скільки тяг на собі нашого комбата. А для нього, щоб ви розуміли, ми між собою дали прізвисько Центнер. І, повірте, то було не просто так.

– Забирайте Батю. Живий, ноги трохи постраждали, але то таке. Він мені весь шлях розказував, що я його ще й транспортую неправильно! – з посмішкою на обличчі розповідав хлопець.

Десь через місяць Батя вже знову був у строю.

– Ну що Сашко, давай з батьками твоїми зв’яжемось. Хочу подякувати їм, що тебе героєм виростили.
– А в мене немає батьків. Ніколи я їх не бачив. Може, десь вони й існують, але то просто формальність.

Батя на секунду розгубився, підбираючи слова, а потім мовив:

– У мене, знаєш, сина ніколи не було. А тепер з’явився. Сашком звати.

З батьківською любов’ю комбат обійняв юнака:

– Дякую за життя, сину…

Подякуймо справжнім українським Героям за відвагу та безстрашність в бою!

Напишіть в коментарях у Facebook!