– Ви не на львівському ранку, у нас на “Привозі” адекватні люди! А як щось не понятно – обьяснім! – Краще я б ніколи на той одеський ринок не їхала
Багато разів я чула про легендарний одеський ринок “Привоз”. Та ніколи мені не доводилось там побувати. Коли ми раніше їздили на море, то увесь час поспішали, не могли нормально все спланувати. А цьогоріч я вирушила в Одесу зовсім не відпочивати. Туди в госпіталь потрапив мій чоловік.
Андрій два роки служив, а нещодавно дістав поранення. Я відразу ж поїхала до нього. І ось на вокзалі в мене виникла думка, побігти щось йому придбати, аби смачненького поїв.
І тут я побачила копчену рибу якусь цікаву морську. Звернулась до продавчині:
– А можна скуштувати якось?
– Скушту… шо? Нормально сказать нє можешь?
– Державною, будь ласка! Українською!
– Ви не на львовском базарє, у нас на “Привозі” адекватниє люді! А як щось не понятно – обьяснім! – агресивно сказала вона.
– Та я рибу у вас купити хотіла! Нащо нападаєте?
– Це я ще не нападала! У нас тут люди різних національностей і всі дружать! А в вашому Львові всіх зневажають! Слово скажи російською – і вже носами крутять! Вороги в них усі!
– Це не правда! Ворог у нас у всіх один!
– Раніше всі народи дружили і чудово було! З Москви сюди приїжджали, з Пітера! Все зруйнували!

Люди довкола почали збиратися і майже усі погоджувалися з тією жінкою. Складалося враження, що я в якусь іншу країну потрапила. А тоді просто пішла геть, вже нічого не хотіла, а вона й далі кричала щось у слід. Бажання щось купувати на цьому ринку в мене вже не було. Та з голови не виходила думка, що якби усі в Україні поводилися, як львів’яни – війни б цієї не було.
А ви як би відреагували на таку поведінку продавчині? Що б їй відповіли?