– Всі, хто хочуть руського миру – йдуть на вихід. Гроші за квитки поверну – сказав спокійно водій невдоволеним бабусям.

Вся маршрутка аплодувала стоячи водію. Поважаю таких людей.

Сьогодні був звичайний ранок. Я, як завжди, їхав на роботу. Повна маршрутка людей, грає якась музика, водій крутить своє кермо.

І от 9:00 – хвилина мовчання за загиблими під час війни. Водій зупинився і вийшов з салону, двері лишив відкритими.

В салоні запанувала тиша, лише дві бабусі невдоволено говорили, не стишуючи навіть голос.

– Що це таке? Чому ми маємо стояти? Те ж мені знайшли причину для зупинки – говорила одна.

– В Росии такого бардака нету – підтримала її інша.

Люди вибухнули гнівом.
– Якщо ви так хочете в Росію, то їдьте, вас тут ніхто не тримає.

– Що ви тут робите ждуни?

– Їдьте до свого Путіна.
В цей час маршрутка уже їхала і водій все чув.

– Ты посмотри, какие наглецы. При Союзе такого не было – озвалась одна з бабусь.

– Надо, чтобы и сюда пришли и порядок навели – продовжила інша.

Водій зупинив маршрутку, відчинив двері і спокійно сказав:

– Всі, хто хочуть руського миру – йдуть на вихід. Гроші за квитки поверну.

Бабусі вийшли геть, щось бурмочучи, а люди в салоні аплодували водієві.

Пишаюсь, що люди відстоюють свою позицію, навіть, в таких буденних ситуаціях. Настрій був піднятий на увесь день.