Укpаїнка не вuтрuмала: Хочу відnовістu людям, які заnuтують: «Звідкu у тебе стількu злoстi?»

Звідки стільки злості?

Хочу розгорнуто відповісти людям, які останній рік пишуть в коментах: «Звідки у тебе стільки злості?»

– У мене стільки злості, тому що в моїй країні йде майже рік набільша, з часів Другої світової, війна.

– У мене стільки злості, тому що це не просто війна, це черговиий геноцид мого народу з боку росії, тероризм, масові вбивства, катування, залякування.

– У мене стільки злості, тому що росіяни нищать наші міста, села, поля, окуповують наші території, вбивають українців, вивозять за порєбрік українських дітей, ґвалтують фізично і морально, влаштовують лінгвоцид, зносять пам’ятники українським героям.

– У мене стільки злості, тому що ця війна почалася 9 років тому, але дуже багато людей вперто не хотіли її бачити, тож тягнули всі ці роки сюди росіян, влаштовували і ходили на концерти до тих, хто підтримував окупацію Криму.

нашою країною, а не правітєлі, як за порєбріком.

І, нарешті: у мене стільки злості, тому що я ненавиджу клішейні запитання, які ставляться не задля відповіді, а задля приниження.

Тож, дорогі білі пальта, якщо вам вдається при всьому вищеперерахованому бути добрими рожевими поні, то я за вас дуже рада.

Але не треба цього очікувати від всіх інших.

Злість під час війни — це рушійна сила, яка допомагає давати відсіч ворогу: як на полі бою, так і в інформаційній війні.

Авторка Оксана Байло

Лілія Батюк-Нечипоренко