У 58 я вирішила знайти чоловіка на сайті знайомств. Від першого смерділо, другий прийшов з дружиною, а від третього, мені нічого не залишилося, як збігати

Мені 58. Вже 8 років я живу сама. У сина є своя сім’я, але він мене часто відвідує. А чоловік пішов від мене до іншої молодші ще 8 років тому. Від самотності я божеволіла. У мене були подруги, але ж ви розумієте, що подруги – це не те, чого хочеться дощовим затишним днем поруч, на дивані, за переглядом серіалу. Так, я вирішила спробувати знайти своє щастя у Мережі.

Я знала, що є багато сайтів для знайомств. А я жінка красива — часто ходжу в салони, доглядаю за собою, пару разів на тиждень вмикаю музичку і починаю зарядку.

«Чому б не спробувати?» — Подумала я і знайшла один сайт — все було зрозуміло, ясно, там було багато людей, і всі були нормальними на вигляд. Вже за тиждень я призначила побачення з першим чоловіком. Ми домовилися зустрітись у парку перед моїм будинком. Там завжди було спокійно, сонячно, загалом, що потрібне.

Я чекала на Федора на лавці. Він спізнився на 10 хвилин, але я злилася. Це я живу близько, а він з іншого краю міста їхав до мене; може, там були пробки… Словом, він мені одразу не сподобався, з першого погляду.

На сайті було дуже мало інформації про нього. Тільки пару фото та все. Тут він прийшов у спортивному костюмі та з сандалями. Благо, він шкарпетки під сандалі не надів… Від нього пахло перегаром. Він матюkався через кожне друге слово, у нас не було спільних інтересів і теми для розмови. Ми швидко розійшлися. Я не втрачала надії. Мені написав інший чоловік.

Він був молодший на два роки, але тут я згадала слова «Кохання всі віки покірні». Погодилася сходити з ним у ресторан на обід. Той прийшов вчасно. Виглядав пристойно. Був одягнений у скромний костюмчик та шкіряні туфлі. Ми сіли за стіл, все було добре, доки до нас не підійшов офіціант.

Мій кавалер спілкувався з офіціантом, як із прислугою. Мені це, звичайно, не сподобалося, але я сподівалася, що він усе виправить спілкуванням зі мною. Наше замовлення запізнювалося. Правда, на хвилину, але все ж таки… Михайло почав метушитися. Він підвівся і пішов на кухню – розібратися, в чому справа. Щойно він пішов, йому зателефонували. Його телефон лежав переді мною, я одним оком глянула на екран. Слово «Жінка» відразу кинулося в очі. Я навіть не замислилась. Встала, надягла пальто і повернулася додому. Після двох невдалих спроб я не заходила на ці сайти. Мені, знаєте, і однією неnогано живеться.