– Сину, я не хочу, щоб ти розлучився через мене! Відправ мене в будинок для літніх людей!

Пів року тому я забрав до себе маму. Вона в мене вже зовсім старенька. 83 роки. І відколи помер тато їй важко одній жити в селі. Мої ж діти вже дорослі і живуть окремо. Ми з дружиною залишились самі в двокімнатній квартирі. Тож я подумав, що це не проблема.

Спочатку моя дружина нічого не казала, та вже за тиждень присутність мами почала її дратувати. 

– Послухай, нехай вона їсть окремо, після нас.

 – Чому?

 – Ну, так зручніше буде. В мене апетит зникає, коли бачу, як вона без зубів жує. Це огидно.

 – Перестань, всі ж ми будемо старими.

 – То інше. 

Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

Також дружину дратувало, що мама має проблеми з кишківником і часом дуже головно хропе. Вона забороняла неньці приходити на кухню і врешті просто виходити з кімнати. А якось мені заявила:

Вагітністьі пологи

 – Слухай, я не думала, що вона тут так довго житиме. Я вже не можу. 

 – Але що ти пропонуєш?

 – Відправляй її назад в село.

 – Але ж вона сама не впорається!

 – Всі так живуть. Ні з ким діти не носяться! чого я маю жити в своїй квартирі, як стороння людина. Терпіти це чавкання і сморід?

Я не знав, що робити далі. Та нещодавно я повернувся додому і побачив, що ненька вдягнена з валізою сидить в коридорі.

 – Мамо, що ти тут робиш?

 – Синку, відвези мене в будинок для літніх людей!

 – Чому? Нащо це?

 – Я не хочу, щоб ви розучились через мене.

Мама продовжує мене вмовляти. А я не знаю, як бути. Я не зможу спокійно жити, знаючи, що ненька там. Можливо краще разом з нею все покинути й переїхати в село? Як мені бути?

IrynaS