Іноді найкоротша дорога аж ніяк не найбезпечніша.
Героїня історії, яку ми пропонуємо читачеві, через своє бажання заощадити час виявилася в смішній, але трохи моторошній ситуації.
Іду сьогодні на роботу через кладовище вранці, так швидше хвилин на 15. Зима, вузька стежка, все як завжди.
Витягаю руку з кишені, за рукавицю чіпляються ключі і вилітають в замет. Прямо на могилу. Ступор цілковитий.
Найменше в житті хочеться копатися там. Але в голові засіла думка: додому без них не попаду. Гаразд, пофіг, лізу. Думка крутиться. Риюся в заметі. І тут йде мужик. А я сиджу біля могили, розриваю сніг й жалібно так виправдовуюсь:
– Додому не можу потрапити …
І тут до мене дійшло що я сказала, почала сміятися. А мужик, напевно, більше не піде через кладовище
Пpокyдін: cepeд поpaнeниx – чeтвepо cвящeнників віком від 31 до 53 pоків Учоpa близько 15:00…
Мій чоловік Діма був прикладом стабільності й надійності. Програміст, спокійний, домашній, усю зарплату віддавав на…
Увeчepі 18 вepecня в Cyмax зaфікcyвaли yдap кepовaною aвіaбомбою по дeв’ятиповepxовомy житловомy бyдинкy. Bнacлідок aтaки…
Наступного ранку о десятій я сиділа в кабінеті Володимира Кравченка. Він не починав із заповіту.…
Залишимо це між нами… Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації. Зaгинyв зaxиcник…
Біле плаття було важким. Корсет тиснув так, що важко було дихати, а спідниця чіплялася за…