– Слухай, ну тобі 60 років. Ще є порох у порохівниці! Чого на собі хрест ставиш? – дорікали друзі, бо я не ходжу на побачення

Я вдівець вже 10 років. Моєї коханою Вірочки не стало через важку хворобу, яка помалу забирала її життя. Донька з онуками часто приїздить у гості, аби мені самотньо не було. Але в селі завжди є робота. То корівку подоїти, кізок на пасовище відвести, город сапати. На зиму зробити запаси консервації, дрова нарубати. 

Я сам навчився і банки закручувати, і сир козячий робити. Може, я так багато працював, аби не думати про Віроньку. Аби от праця замінила мені горе від втрати. 

Загалом, у нас село на Львівській області, досить не велике. Кожен тебе знає, вітається на дворі, допомагає інколи. От друзі взяли собі за моду сватати мене за кожну жінку:

ПридбатиДуховну Літературу

– Слухай, ну тобі 60 років. Ще є порох у порохівниці! Чого на собі хрест ставиш? 

– Я не хочу, мені це не цікаво.

– Так ми найдемо тобі файну бабу. Буде і на кухні господарювати, і за городом дивитися. Та ти нам ще за таку поміч руки цілуватимеш і пляшку виставиш!

Я погодився на таку аферу. Бо чесно, вже забембали розмовами про жінку. І байдуже, що у них самих шлюб не був такий зразковий. От які люди істоти цікаві. Аби своє життя налагодити, вони до чужого з порадами лізуть.

Довго мені нову жінку не шукали – одразу звернули увагу на Олесю, жила через дорогу від церкви. З чоловіком давно розлучилася, дітей не має. Живе собі сама з котами в хаті, але господарка у неї гарна. Квіти, садок, город великий. Та і зі всіма досить привітна, вітається завжди “Боже помагай”. 

Олеся запропонувала у неділю, після служби, піти до неї у гості. Аби ми чаю випили, вона мала свіжі пиріжки з абрикосами та вишнями. Я ще у суботу поїхав до міста, аби їй якийсь тортик та квіти купити. Бо де взимку я нарву троянди чи лілії? 

Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

Тільки от майже за 3 години в Олесі писок ніяк не закривався. Я тільки слухав її скарги на колишнього чоловіка. І що він така погань, яку світ не бачив. І аби він провалився крізь землю. Сипала прокльонами, як прокажена. А на вигляд така тиха та спокійна була. 

ПередплатитиГлянцеві Журнали

Однак, потім Олеся вже почала перемивати кісточки всім сусідам:

– А ти бачив, що у Гальки Ковальки нова машина? І телефон. Каже, що то їй чоловік на заробітках купив. Але я не вірю. Може, вона коханця завела і такі подарунки від нього отримує. 

– Слухай, я сьогодні бачила Віру Паньків. Шубу нову купила. А відки у неї гроші? Аби вчителька у школі мала таку розкішну шубу? Певно, в когось вкрала. 

– Зоряна у Італії вже другий рік, а її Вася і хату нормальну не може побудувати. Де видно, аби жінка на заробітках спину гнула, а він навіть другий поверх не поставив? Тьфу на них! 

Я вже уявляв, як ті сусіди бідні гикають, бо Олеся їх згадує “добрим” словом. Потім просто притворився, що мені стало погано і пішов до хати. 

Відтоді я зарікся, що ні з жодною жінкою не піду на побачення. Мені набагато краще з кізоньками та курками, аніж з тими хвеськами язикатими. Шкода, що їм не можна заклеїти рота клеєм, аби дурниці не мололи.