Скорботнuй день…Україна навколішкu nроводuть в останню дорогу Героя, якuй нещодавно nоховав дружuну
Запеклі бої з російськими окупантами під Кремінною забрали життя українського захисника-важкоатлета Івана Завольського. Старший стрілець 4-го десантно-штурмового відділення 95-ї десантно-штурмової бригади загинув року внаслідок артилерійського обстрілу на Луганщині.
Боєць з Ужгорода був нащадком найсильнішої людини планети XX століття Івана “Кротона” Фірцака, який валив суперників одним ударом, гнув руками із цвяхів сувеніри та своєю міццю підкорив королеву Великобританії.
Один із спадкоємців українського “Кротона” Іван Завольський народився 13 червня 1980 року в Ужгороді у дружній багатодітній родині. Ріс із трьома сестрами і багато часу приділяв спорту. Іван дуже пишався своєю спорідненістю з Фірцаком і сам займався важкою атлетикою – перемагав та ставав призером різних змагань, отримав звання кандидата у майстри спорту.
Але спорт не став справою життя Івана, хоч і був її важливою частиною. Ужгородець виявився талановитим столяром. Ті, хто знав Завольського, казали, що він мав просто золоті руки. Якийсь час він працював за кордоном та постійно вдосконалював свої професійні навички.
У 21 рік Іван уперше став батьком, а за 9 років у нього народилася друга дочка. Він обожнював своїх дівчат – сім’я завжди була сенсом та стимулом для ужгородського силача.
“Однак його життя було непростим, у 37 поховав дружину і з гідністю виховував і поставив на ноги двох дочок. При цьому ніколи не відмовляв у підтримці та допомозі тим, хто до нього звертався, навіть у найважчі часи вмів підтримати і словом, і ділом. Згодом доля подарувала йому зустріч із жінкою, яка знову зробила його щасливим”, – йдеться у заяві Ужгородської міської ради.
З перших днів повномасштабної війни з Росією Іван став волонтером та багато допомагав постраждалим від агресії РФ. Однак у певний момент вирішив, що більше не хоче бути спостерігачем. Важкоатлет вирушив на фронт, щоб захищати Україну та свою родину зі зброєю в руках.
У лавах ЗСУ ужгородець взяв позивний “Танк”, який повністю відповідав його характеру – навіть на фронті побратими Завольського почувалися поряд із ним, наче за кам’яною стіною. 13 червня захиснику виповнилося 43 роки.
А на Луганщині Іван зустрів свій останній бій… Старший стрілець 4-го десантно-штурмового відділення 95-ї десантно-штурмової бригади загинув у боях під Кремінною, потрапивши під ворожий обстріл.
В українського захисника залишилися дві доньки – старша Анастасія та молодша Валерія.
“Батько був світлою людиною, доброю і відданою. В нього була складна доля, і не кожен би витримав подібне. Він був сильною людиною, найсильнішим чоловіком в моїх очах. Він – мій Кротон. Мій Батько. Моя Опора та Підтримка. Мій захисник. Мій Герой, моя Гордість і моя Душа. Разом з ним зупинилась частинка мого серця, яка навіки буде належати лише йому”, – написала після загибелі батька Анастасія Завольська.
“У житті буває всяке. Я ображалася на нього і ображала його. Він не був ідеальним батьком, я не була ідеальною дочкою. Але я завжди знала, що він любив нас усією душею. І я його люблю безмежно. Ми, можливо, не говорили цього один одному, не вміли виявити своє кохання, але це так і ніяк інакше”, – наголосила старша дочка.
Анастасія розповіла, що батько завжди хотів, щоб його дочки, його принцеси ним пишалися. Він хотів бути їхнім героєм, хотів довести, що у них найкращий батько.
“Шкода, що я розумію це тільки зараз. Ми пишаємось тобою, тату. І зробимо все для того, щоб ти пишався нами. Ти залишив мені наш головний скарб і знаю, у тебе немає сумнівів, що я його збережу. Ти – наш ангел і завжди будеш десь поруч. Поки битиметься моє серце, я вічно пишатимусь і пам’ятатиму тебе”, – пообіцяла Анастасія.
На прощання з Іваном Завольським в Ужгороді прийшли рідні та близькі, друзі та військовослужбовці, мер міста Богдан Андрєєв, духовенство та жителі громади. Після заупокійної літургії жалобна хода пройшла до Пагорба Слави, де героя поховали з військовими почестями.
