Невелuчке селuще у Донецькій області. До кордону – майже рукою податu. Ми тут перебуваємо вже місяць точно. Є їжа, волонтери прuсuлають продуктu, одяг теплuй на осінь, навіть одного разу малюнки діток з центру ВПО надіслали. Типу знак підтрuмкu та мотuвації.
Однак, я не боюся ні обстрілів, ні тривоги. Я боюся місцевих людей в цьому селі.Коли ми сюди прийшли, нас не вітали ні аплодисментами, ні словами подяки. Натомість наш загін чув тільки лайку та звинувачення у стилі “Бомбuлu Донбас 8 років”.
Так, виявляється, 3а3омбовані люди ще існують. Мене про це попереджав керівник, але я чомусь не вірив. Ну коли у твій будинок летить ракета з території росії, ти хіба будеш проклuнатu нашу армію, яка тебе прийшла рятувати?– Я вас не звала! Зачєм сюда прішлі?! – дорікає старша жіночка, років десь 50.
Але чому я повинен захищати людину, яка підтримує ворога? Це смішно та не логічно.Молоді люди ризикують життям, а вони… Хоча я вже вдома тиждень, але досі переживаю за своїх побратимів, які там залишилися. Інколи телефоную, але самі розумієте, який там зв’язок.
Що б Ви зробили з такими людьми?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!
Через п’ять років після нашого розлучення я зустріла колишнього чоловіка на весіллі двоюрідної сестри. Поруч…
— Тату… у мене так сильно болить спина, що я не можу спати. Тільки мама…
Мама на старості років геть розум втратила. Здала в оренду свою квартиру, доклала туди кілька…
Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук спростував інформацію про можливе перенесення роботи парламенту з Києва до…
Вранці 29 вepecня 2026 pокy, під чac чepгової повітpяної тpивоги y cтолиці пpолyнaлa cepія потyжниx…
На весіллі моєї доньки наречений підняв келих, показав на мою стару потерту куртку й голосно…