Щодо скандалу в Інтерсіті. Якось влітку нас відпустили додому на пару днів…

Подаємо мовою оригіналу:

Михайло Шаманов

Щодо скандалу в Інтерсіті.

Якось влітку нас відпустили додому на пару днів. Покидали рюкзаки в багажник і вскочили в бус і на Київ.

Майже всю дорогу я спав. Висадили мене на Оболоні і тут я зрозумів, що я не зовсім приємно пахну. Я б сказав- смердю. Спека. Давно не прав «убакс».

Плюс, ми не встигали митися. А ще мої камуфляжні штани були в крові поранених, яким я допомагав. Ну, не відтиралася кров вологими серветками.

А навколо всі таки красиві, охайні, дівчата пахнуть парфумами. Добре, що на Борщагу мене підкинув кум. Я згадав, що в мене порожній холодильник і я зайшов в магазин. Той який під домом.

В черзі на касу мені знову стало соромно, що я смердю. Я ловив співчутливі погляди і відвертав очі.

А потім я поїхав в ліфті на свій 9 поверх. В останній момент в ліфт вскочила молода сім’я.

Я втиснувся в куточок і завмер, щоби не гнати сморід в бік молодят. Вони смиренно доїхали до свого поверху в нашій спільній газовій камері. Мені було незручно і неприємно завдавати оточуючим дискомфорт. Але іноді ми заручники обставин.

Війна пахне погано. Кров’ю і потом, смертью, землею , порохом, мокрими шкарпетками і гниллю льохів. В кращому випадку – солярою і димом з буржуйок.

Я обіцяю після війни пахнути Thierry Mugler або Hugo Boss. І митися двічі вдень. Але зараз не виходить. Заздалегідь прошу вибачення у тих, з ким можу опинитися поруч:)