Путін оголосив про МИР. Відео

Президент Росії Володимир Путін несподівано запропонував провести прямі переговори з Україною в Стамбулі — це спроба повернутися до вигідного для Кремля формату домовленостей 2022 року.

Таку думку висловив експерт програми «Міжнародна та внутрішня політика» аналітичного центру «Український інститут майбутнього» (UIF) Ігар Тишкевич на своїй сторінці у Facebook.

Уже вранці після заяви Путіна стало відомо, що російська делегація вирушає до Туреччини для переговорів. У Кремлі сподіваються, що така демонстрація «миротворчої ініціативи» дозволить повернути Росії переговорну ініціативу, яку вона втратила за останні місяці. Проте, як свідчать джерела, ознайомлені з позицією Кремля, йдеться не про справжній пошук компромісу, а про спробу нав’язати зручні для Москви умови — насамперед, ті, що обговорювались у 2022 році.

Пропозиція Путіна про Стамбул має кілька важливих контекстів. По-перше, вона виникла у відповідь на реальні кроки Києва й Заходу щодо створення узгодженого мирного плану, який передбачав би, зокрема, 30-денне перемир’я. Водночас Москва рішуче проти такого перемир’я — бо публічне його прийняття виглядало б як поступка. У Кремлі не готові до офіційного припинення вогню, хоча де-факто прагнули б зупинити бойові дії. Визнання перемир’я з ініціативи Києва чи Заходу стало б інформаційною поразкою для Росії, адже вона втратила би ініціативу.

Тому Москва обрала іншу тактику: створити враження, що саме вона пропонує переговори, й робить це на зручному для себе майданчику — у Туреччині. Це дозволяє Кремлю створити образ нібито «конструктивної» сторони, що прагне миру. Проте водночас російська влада не має наміру погоджуватись на нові рамки, які формуються нині між Україною та її західними партнерами.

Ідея Кремля — не починати новий процес, а продовжити старий, з усіма його вигідними положеннями. У Стамбулі 2022 року Росія мала набагато сильніші позиції, і тому саме до тих документів хоче повернутися Москва. У Кремлі вважають, що нав’язавши цей формат, зможуть знову диктувати умови та одночасно звинувачувати Київ у «зриві миру».

Окремо важливо, що такі дії Москви можуть мати на меті інформаційний тиск не лише на Україну, а й на її партнерів. Зокрема, у США стартує президентська кампанія, і Росія прагне створити умови, в яких адміністрація Джо Байдена виглядатиме «агресивною» на тлі «мирної ініціативи» Путіна. Це створює політичні вигоди для потенційного повернення Дональда Трампа, якому Кремль може «подарувати» формат мирних переговорів як передвиборчий трофей.

Водночас для Заходу це також виклик. Якщо Київ відмовиться від участі в переговорах у Стамбулі, Москва одразу використає це як доказ того, що Україна «не хоче миру». Якщо ж погодиться — ризикує втратити контроль над умовами процесу та над міжнародною підтримкою, яка базується на ідеї суверенітету, а не компромісу на користь агресора.

Таким чином, ініціатива Путіна — це не жест доброї волі, а спроба Кремля повернути собі контроль над мирним процесом, витіснити США та ЄС з центральної ролі у ньому, розколоти західну коаліцію та реанімувати вигідні для себе домовленості з 2022 року. Це також сигнал про те, що Москва не готова грати за новими правилами, які обговорюються без її участі, і намагається будь-якою ціною зберегти вплив на порядок денний.

Реакція України на таку ініціативу — чітка. Київ наполягає на тому, що будь-які переговори можливі лише після припинення вогню, за участі всіх ключових партнерів, і виключно в межах міжнародно погоджених принципів. Це означає, що Кремлю буде складно реалізувати свій план без спротиву — як з боку Києва, так і з боку більшості західних столиць.