Потяг Київ-Франківськ, ще званий “Стефанія”. Заходить він. Військовий, ще дуже молодий, гарний, років 25-27…

Потяг Київ-Франківськ, ще званий “Стефанія”.

Заходить він. Військовий, ще дуже молодий, гарний, років 25-27, 3 великим рюкзаком, кариматом, і сумними очима людини, що повернулась з фронту в бурхливий та майже безтурботний Київ.

Ми починаємо метушливо пропонувати йому все що маємо: банани, цукерки, мінеральну воду, заварну каву, бутерброди.В ін трохи ніяковіє від такого натиску материнської турботи, і я починаю його розпитувати, поки він наспіх влаштовується на верхній полиці:

– Ви у Франківськ ідете?

– Так, я вас не розбуджу раніше, сподіваюсь.

– Ви сам з Франківська?

– Так.

– Додому, до батьків?

– Мами, на жаль, вже немає…

– А звідки зараз?

– Біля Краматорська служу. 3 дні в мене на все.

– Доброї ночі.Через хвилину він вже спав.

Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

Він спить вже 12 годину. Може за рік це його найдовший та найсолодший COH?..

А ми з жіночкою перемигуємось знаками, говоримо пошепки, зокрема, попередивши провідницю, щоб слідкувала за тишею в вагоні.

Моя сусідка з самого ранку вже приготувала йому сніданок, витерла його черевики, замовила порцію кави, щоб не закінчилась на інших пасажирах, і дбайливо чекає коли він проснеться.

Бо її сину теж 28, розповідає. І він зараз воює під Мар’їнкою. Їй дуже сильно хочеться, щоб він спав в нормальному ліжку, просто спав цим безпробудним сном молодого парубка. Щоб приїхав додому. Щоб мріяв та будував своє мирне життя.

Вона тихо розповідає про свого сина, який також на фронті, а сльози душать мене. За цього хлопчика, який вже втративши маму, ризикував втратити країну, тому готовий втратити за неї своє життя…

За цю добру жінку, як багато жінок сьогодні, кожен день і ніч молиться за свого сина, і за всіх інших синів, що захищають нас на фронті, тому страждає на безсоння.

Сльози стоять в горлі, як одна жінка, чекаючи на свого сина, готова ділитись любов’ю з усіма українськими воїнами. Вона виходить в Моршині.І під подушкою юнака, який все ще спить, залишає маленьку іконку:

– Будь ласка, передайте йому, що зараз всі ми – його мами…

Tulinova Nataliia.