Після похорону чоловіка Марта поїхала закордон на заробітки. Бо треба дітей підіймати на ноги. Однак, замість грошей вона привезла нового чоловіка!

Мій єдиний син Павло після 11 класу вступив аж до Харкова, в університет Повітряних Сил імені. Дуже мріяв стати льотчиком. 

Там зустрів свою жінку Марту, одружився та й залишився жити. Бо невістка мала свою трьошку майже в центрі міста. Не хотіла, щоб родичі та гості на весіллі на мене косо дивилися та якось обговорювали. Тому подарувала їм 10 тисяч доларів на машину. 

До дітей я приїздила вкрай рідко. Бо сама живу у Львівській області, то дуже велика відстань. Їхала потягом майже добу, і не скажу, що дорога з легких. Тим паче, у мене в селі господарка – кури, корови, кози, свині. На кого я то добро залишу? І от бачилися ми на свята, типу Великдень чи Різдво і на дні народження. Правда, коли у дітей були канікули в школі, то їх відправляли до мене в гості. 

Але наше життя вже не таке солодке, як було. Все зіпсувала війна. Так, як Павло військовий льотчик, то його в перший же день мобілізували. Марта перше залишалася в місті, думала, що все мине. Однак, коли йшла за гуманітаркою, то в її будинок прилетіла ракета. Дякувати Богові, що вдома нікого не було в той час. 

І після такого я одразу скомандувала, аби Марта брала дітей та їхала до мене в село:

– Тут спокійніше, ракети не літають. Подумай про дітей, як їм страшно у Харкові залишатися. 

– Я не можу, тут Павло залишається сам.

– Він не малий, розбереться. Тим паче, він льотчик, на війні. Тому збирай речі та хутко до мене! 

Через 3 дні невістка приїхала з дітьми, допомагала мені по господарці. У сільраді оформили її як біженку, тому отримувала пару тисяч як виплата за ВПО. 

Однак, перед Великоднем отримали трагічну новину – Павло загинув під час виконання бойового завдання. Невістка тиждень просто з хати не виходила, все лежала на ліжку та плакала. Я її не впізнала – схудла, заплакала, наче мумія. Навіть дітям їсти не готувала. 

– Дитино, та візьми себе в руки. На цьому світ не закінчується. Подивися, в тебе є діти, треба заради них жити! 

А влітку Марта неочікувано заявила, що їде на заробітки:

– Самі казали, що заради дітей треба жити і думати за їх майбутнє. От виростуть і куди поїдуть? Хочу до міста переїхати, там купити квартиру та знайти роботу. Бо що я в селі робитиму? Тим паче, до Харкова нема сенсу повертатися – квартири ж нема, туди ракета попала! 

Я не була проти. Бо розуміла, що нам буде вкрай важко підіймати 3 дітей на ноги. Тим паче, що старшому на той час було вже 14 і він хотів вступати у коледж до Львова. У Польщі якраз була вакансія на збір сезонних овочів та фруктів. 

Онуки залишилися зі мною. Перше все було добре, Марта раз в місяць передавала автобусом пакети з продуктами, одягом та ще ставила злоті – на чорний день. Хоча я ж бачила, як діти сумують за нею. От уявіть, як їм було важко – тато на війні загинув. мама на роботі закордоном. Молодша онучка взагалі щоночі плакала та не могла спати: 

– Хочу до мами.

– Вона завтра зателефонує нам, поговориш з нею. А зараз треба спатки, бо рано у садочок йти. 

– Ні, я хочу, щоб мама була тут. 

Старші Матвій та Мирон допомагали біля хати – то сіно згребуть, на городі бур’яни викопають, яблука позбирають. Ще й на літні канікули ходили до сусідів на підробітки. 

Все було добре, аж поки десь місяць тому люди не почали пліткувати про мою невістку. Перші новини я почула від подруги Зої:

– Чула, твоя Марта собі якогось багатого пана в Польщі знайшла. Моя донька там на заводі також працює, бачила їх разом.

– Тю, так може то директор? Теж мені, раз побачила – і вже так пліткують.

– А хіба з директором обіймаються та в губи цілуються? Або то такі нові порядки в Польщі. 

Мене шокувало таке зізнання. Мало того, Зоя показала сторінку Марти в Фейсбуці – дорогі ресторани, клуби, навіть на морі була і на яхті каталася. 

– Не знаю, або твоя невістка дуже багато заробляє в тій Польщі. Або ж знайшла нового чоловіка. Так що варто тобі з нею серйозно поговорити. 

А як про таке говорити? ну як взагалі почати тему? Але Марта сама наче відчувала, що я про все знаю, і вирішила перша почати розмову:

– Я тут чоловіка зустріла нового. Тадеуша, він заступник директор в нас на заводі. 

– Доню, але ж як так можна? 

– Я що, на особистому житті хрест повинна поставити? А ще Тадеуш зробив мені пропозицію і я хочу після Різдва вже забрати дітей назавжди.

– Як забрати? А як же я?..

– Я хочу зібрати дітей у безпечне місце, в Польщі війни нема. Тим паче, ще трохи – а старшому виповниться 18, його потім мобілізують. Ви сина поховали, то ще й онука хочете в могилу загнати? 

Я ще довго плакала після такої розмови. То, виходить, невістка просто хоче забрати у мене єдину розраду, бо знайшла багатого кавалера? Я і так сина поховала, онуки – моя єдине щастя, як я без них житиму?! 

Варто відсудити опіку над дітьми в невістки чи що? 

Daryna