Підійшов солдат до кіоска, щось запитав, розвернувся і пішов ні з чим. Я йду туди, питаю в продавця, що відбулося і від почутого у мене сльози на очах..

Зупинка. Підсідає молодий чоловік в камуфляжі…

Хуст, вокзал, чекаємо хвилин 15. Він вийшов з автобуса, підходить до кіоска, щось питає, кіоскиня щось чемно відповідає, він ні з чим відходить…. Підходжу я, собі по каву, вирішила поцікавитися, що він питав. — Чи можна розрахуватися карткою….(виявляється, ні). Защемило…

Заходжу швиденько в автобус, тим часом хлопець влаштувався дрімати.« Ви питали про картковий розрахунок?

• -Є.»Виходимо знову.
• Я:—Що Ви хотіли?
  —Воду.

• —Вибирайте,-кажу, виймаючи готівку,—а в мене «картка»)
  —Ні, я так не можу.
  —Ні, це добре. Я каву, Ви воду)
  —Мені незручно, ні.
• 
  —Тоді вода і великий круасан. Каву будете?
  —Дякую…ні(вибирає «Шаянську»)
  —Це МИ дякуємо. З дому чи додому?
• 
  —Дім далеко…, в військкомат і так,—додому.
  —Звідки Ви?
  —З Луганська.

Беру ще такий же круасан, в автобусі мовчки кладу на коліна сплячого, той бере, дякує…. Їдемо далі.

До Перемоги.