Навідала вчора маму у пансіонаті для престарілих. Не можу не написати про моє враження від відвідин мами. Ви собі приблизно можете уявити цей контингент: хто на кріслі, хто в повній відключці, хто бадьоро ходить по коридорах не зупиняючись

Вчора я відвідувала свою маму в будинку для пристарілих.

Одні не встають з крісла, другі – бадьоро бігають коридорами (то був Женя-Марафон, який вже не міг тверезо мислити, але ноги продовжували впевнено носити його по землі), а треті – кричать чи нецензурно висловлюються (а це про Йосипа, колишнього директора школи). 

З мамою в одній кімнаті жила не менш дивакувата сусідка Галя. Їй цього року виповнилося 97 років. На жаль, вона не могла нічого сказати, окрім “ма-а-а-ма”, яке виривалося з її уст, немов заїжджена пластинка. Зрідка вона могла здивувати нас й іншими фразами, сказаними абсолютно не в тему: “А гречка вже закінчилася”, “Вітер голову зносить”, “Дід Мороз приходить до чемних дітей”.

А вчора, наприклад, Галя промовила:

– Налийте…мені…чаю…трішечки…

Я аж застигла від переляку, а потім покликала медбрата Олега. Це був симпатичний хлопець із добрими очима. 

– Тітка Галя каже, що хоче чаю, – сказала я.

– Гаразд, – лагідно відповів він.

– Я не розумію, як їй виходить складати докупи речення… – висловила я своє здивування.

– Чого ж це? Вона у нас вміє говорити.

Пошепки

Олег підійшов до старенької, взяв її за руки й запитав:

– Як звали вашого батька?

– Ма-а-акар, – протягнула жінка.

– А в якому році ти народилася?

– У дев’ятна-а-адцятому.

– А де ти відморозила свої ноги?

– На ві-і-ійні.

– Що? Вона була на війні? – здивувалася я.

– Звісно. Вона заслужений “Ветеран війни”, – гордо сказав Олег. – Галя збивала літаки під час військових дій. Вона була снайпером. Тільки от взимку постраждали її ноги. На землі холодно, як не крути.

Потім медбрат розповів мені ще кілька цікавих історій інших підопічних будинку для пристарілих. Я й уявити собі не могла, які люди тут знаходяться: відомі професори, науковці, художники, письменники та багато інших. 

Це змусило мене замислитися над тим, що одного дня кожен із нас опиниться на їхньому місці. Однак не кожному пощастить зустріти такого ж Олега…

А як ви ставитеся до людей похилого віку? Адже молодь часто не сприймає їх, не задумуючись про те, що одного дня також потребуватиме допомоги й розуміння. 

Vasylyna