“Ми — нескорений народ.Але дозвольте запитати Вас” Терпець урвався. Українська жінка написала лист тpaмпy

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ПРЕЗИДЕНТУ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ
Від української жінки, яка вірить у свій народ і його Перемогу
Пане Президенте Сполучених Штатів Америки!

Звертаюся до Вас як українка, як людина, яка любить свою землю, шанує свободу й вірить у силу людської гідності. Звертаюся від імені тих, хто сьогодні переживає біль війни, втрачає рідних, молиться за своїх дітей і щодня сподівається на мирне майбутнє України.

Пане Президенте!
У перший день війни я виступила перед світом з відкритою заяву про те, щоб закрили небо від московитів. Закрили , але не одразу. Чому? Сьогодні я знову звертаюся до Вас.

Ми — українці. Народ, який не раз вороги намагалися позбавити власної мови, культури, історії та права бути господарем на своїй землі. Нас ламали голодоморами, репресіями, заборонами й війнами. Проте ми вистояли. Ми зберегли свою пісню, свої традиції, свої молитви, свою пам’ять і свою Україну.

Сьогодні російська федерація вже вкотре намагається відібрати в нас право на Свободу та Незалежність. Вона руйнує наші міста й села, нищить культурну спадщину, забирає життя мирних людей. Але не може знищити головного — нашої ВОЛІ бути вільними. Ще Тарас Шевченко – український ПРОРОК, якому в США теж є пам’ятники, вважав ВОЛЮ найбільшою цінністю людини та НАЦІЇ, в боротьбу за неї – головним обов’язково ком кожного.

“Прокиньтеся, брати мої, кайдани порвіте
і вражою злою кров’ю
ВОЛЮ окропіте” – писав.

Ми — нескорений народ. Ми не хочемо чужої землі, не прагнемо чужого багатства. Ми хочемо жити у власній державі, говорити рідною мовою, виховувати дітей під мирним небом і передати наступним поколінням Україну вільною. Ми не здамося, бо за нашими плечима — століття боротьби, а перед нами — майбутнє наших дітей.

Та дозвольте запитати Вас: чи справедливо, щоб народ, який захищає свою незалежність і європейські цінності, залишався сам на сам із агресором, який має значно більші людські й матеріальні ресурси?
Маленький хлопчик із Кривого Рогу, якому лише дев’ять років, розглядаючи карту України у Народному музеї Тараса Шевченка, сказав батькові, військовому:

– Яка маленька Україна і яка велика росія, що хоче нашої смерті. Але ти,татусю, разом із побратимами переможеш . Правда ? Як вам такі слова дитини, котра чітко бачить різницю між площею країн на карті?
Пане Президенте?

Історія наших відносин — це не лише історія сьогоднішньої війни. Це також історія співпраці, взаємної підтримки та важливих рішень, які мали значення для міжнародної безпеки. Коли Хіллері Клінтон відвідала Львів, вона отримала у подарунок портрет Тараса Шевченка. Після приїзду до Білого дому, написала нам листа вдячності за подарунок. А згодом , при правлінні Президента України Петра Порошенка між країнами були підписані економічні угоди про співпрацю. Чому вони мають сьогодні бути недійсними?

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала значний ядерний арсенал. Проте наша держава зробила історичний вибір на користь без’ядерного статусу. У 1994 році Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без’ядерна держава, а Сполучені Штати, Велика Британія та російська федерація надали їй безпекові запевнення, закріплені в Будапештському меморандумі. Україна відмовилася від ядерної зброї, розраховуючи, що її незалежність, суверенітет і кордони поважатимуться. Ми розуміємо, що Будапештський меморандум не був договором про автоматичне військове втручання Сполучених Штатів у разі нападу на Україну. Проте його політичне й моральне значення для нашого народу величезне.

Коли російська федерація порушила взяті на себе зобов’язання та розпочала військову агресію проти України, світ побачив, наскільки небезпечними можуть бути порушені безпекові запевнення. Тому сьогодні ми маємо право запитати: які уроки світ повинен винести з українського досвіду? Чи повинен народ, який відмовився від ядерної зброї, залишитися без достатніх засобів захисту перед загрозою знищення? Якщо світ хоче, щоб інші держави відмовлялися від ядерної зброї та довіряли міжнародним домовленостям, він повинен показати, що безпека, суверенітет і територіальна цілісність держав мають справжню цінність.

Українці — не прохачі, а народ, який бореться за право жити. І українці врешті-решт не будуть просити, а будуть не тільки захищатися, в й нищівно наступати на ворога.
Пане Президенте!

Ми не просимо Америку воювати замість нас. Українські захисники щодня доводять, що готові боронити свою землю. Наші військові, медики, волонтери, рятувальники, енергетики та звичайні громадяни роблять усе можливе, щоб Україна жила. Але мужність не повинна ставати приводом залишати народ без необхідної допомоги.

Ми звертаємося до Сполучених Штатів як до держави, яка має значні можливості впливати на міжнародну безпеку. Ми просимо не співчуття на словах, а конкретних дій, які допоможуть зупинити російську агресію.
Ми просимо Вас:

– продовжувати й посилювати військову допомогу Україні, щоб наші захисники могли ефективно оборонятися;
– забезпечувати Україну сучасними засобами протиповітряної оборони та іншими необхідними оборонними системами для захисту людей, міст і критичної інфраструктури;

– сприяти забезпеченню України боєприпасами та іншими засобами, необхідними для захисту її території;
– посилювати економічний і дипломатичний тиск на Росію, щоб домогтися припинення агресії;
– підтримувати справедливий і тривалий мир, який гарантуватиме Україні реальну безпеку, а не стане лише короткою паузою перед новим нападом.
– не забороняти відбивати атаки вбивць російської федерації, не домовлятися з ворогом, а посилювати збройну допомогу українським захисникам.

Ми прагнемо миру. Але мир не може означати капітуляцію жертви перед агресором. Не може означати, що заради спокою сильних слабший повинен віддати свою землю, забути загиблих і відмовитися від майбутнього.
Справжній мир — це коли Україна залишається езалежною, її народ має право самостійно визначати своє майбутнє, а Росія більше не може безкарно нападати на нашу державу.
Пане Президенте, почуйте голос українського народу!

Я хочу, щоб Ви побачили в українцях не лише цифри у звітах, не лише чергову міжнародну проблему і не лише державу, якій потрібна допомога.
Побачте людей!

Матерів, які чекають дзвінка від сина з фронту і тих, які вдягнули чорну хустину вічного трауру. Дітей, які заколисиють матері під звуки падінь дронів і снарядів, молодь, яка вчиться під звуки повітряних тривог. Стареньких, які не хочуть залишати рідних домівок. Учителів, які навчають дітей любові до України. Працівників музейників, які зберігають культурну спадщину та історичну пам’ять. Військових, які ризикують життям заради ВОЛІ і СВОБОДИ!
Побачте народ, який, попри війну, продовжує працювати, творити, допомагати іншим і вірити в майбутнє!
Україна має чим поділитися зі світом: своєю культурою, науковими здобутками, досвідом, працьовитістю, мужністю та прагненням свободи. Українці також долучалися до справи міжнародної безпеки, зокрема через відмову від ядерного арсеналу та участь у міжнародних миротворчих місіях. Наші відносини зі Сполученими Штатами мають історію співпраці, яку потрібно продовжувати й поглиблювати.

Ми хочемо бути партнерами, а не вічними прохачами. Ми хочемо відбудовувати свою країну, розвивати економіку, зміцнювати демократію та виховувати покоління, яке знатиме ціну свободи. Але сьогодні нам потрібна допомога, щоб вистояти.

Пане Президенте!
Історія пам’ятає не тільки тих, хто мав велику силу. Вона пам’ятає і тих, хто виявив мудрість та відповідальність у вирішальний момент.

Сьогодні Америка має можливість зробити вагомий внесок у те, щоб Україна вистояла, а російська агресія не принесла бажаного результату. Від рішень, які ухвалюються зараз, залежить не лише доля нашої держави. Вони матимуть значення для майбутнього міжнародного порядку, для довіри між державами та для безпеки наступних поколінь.
Ми не просимо Вас повірити лише нашим словам. Подивіться на вчинки українського народу. На наших захисників. На наших волонтерів. На людей, які навіть у найтемніші часи не перестають допомагати одне одному.

Ми не здамося. Ми боротимемося за свою свободу, свою землю, свою мову, свою культуру й право бути господарями у власному домі. Але ми хочемо, щоб поруч із нами стояли ті, хто поділяє цінності свободи, справедливості та людської гідності.

Пане Президенте, допоможіть Україні перемогти російську агресію. Допоможіть нам захистити наших людей, зберегти нашу державу й наблизити справедливий мир. Хай майбутні покоління українців та американців зможуть сказати, що у вирішальний момент історії наші народи не відвернулися одне від одного.

Я вірю в Україну. Вірю в її нескорений народ. Вірю, що добро, справедливість і свобода мають майбутнє.
Бо до мене, як для Тараса Щевченка,
“Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Їх, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені”.
Україна була, є і буде!
З вірою в Перемогу України,
Галина Фесюк –
Українка, яка любить свою землю!
Науковий працівник Народного музею Тараса Шевченка, письменниця, журналістка.
Львів, Україна
15 жовтня 2026 року