– Мамо, нам ці гроші не потрібні! – сказали доньки, коли я привезла 6 тисяч євро додому

Моє життя ніколи не було легким та безтурботним. Я сирота, росла з бабусею у селі. Грошей у нас майже не було, але зате мали велику господарку, яка нас годувала. А ще ми продавали домашній сир, молоко, сметанку та яєчка на базарі. 

У 18 років я вийшла заміж за сусіда Михайла. Спершу він був дуже хазяйновитим чоловіком, розбудував бабину хату, допомагав у стайні та на городі. Але через декілька років його наче підмінили, чоловік почав сильно тягнутися до горілки. 

Пропивав усі зароблені гроші та бабусину пенсію. А коли не було ні копійки в хаті – то крав золото, срібло, навіть хрестик заклав у ломбард, аби мати гроші собі на чвертку. Я просила у сусідів, аби вони позичили хоча б 20 гривень, аби я купила діткам якісь суміші чи підгузки. 

Так він допився та попав на той світ. А я залишилася сама, з двома дітками на руках та купою боргів за горілку. Бабуся Галина сама мене підмовила, аби я їхала на заробітки:

– От чого тобі в цьому селі гнити? Там закордоном життя краще, зарплата більша. 

– Але як я можу дітей залишити?

– Я, хоча стара, але ще можу за правнуками прослідкувати. А ти їдь, заробляй гроші. Дай Боже пощастить та скоро дітей у Європу забереш!

І я поїхала до Італії на заробітки. Влаштувалася санітаркою в один пансіонат для літніх людей. Мені було вкрай важко – мови не знаю, постійно треба прибирати, носити важкі кошики з брудним одягом, вимивати туалети та ванну до блиску. 

Ставлення до мене, як до заробітчанки, було принизливе. Роботодавець давав мені найбільшу та найгидкішу роботу. І поки інші працівники  мали зміну на 8 годин, я працювала 10 чи навіть 12. 

Однак, платили дуже хороші гроші. Я всю зарплату пересилала бабусі в Україну, собі залишила мізер на прожиття. Добре, що у діток все було добре. 

Так за 15 років я багато чого заробила і витратила на родину. Спершу ми зробили гарний ремонт у хаті, завезли нові меблі, провели кабельне та інтернет. Потім донечки вступили до Львова, я оплачувала їм навчання та оренду житла. Паралельно, купила їм дві квартири у новобудові, але на стадії котловану. Якраз, коли донечки закінчили 4 курс, то я віддала їм ключі. Дівчатка аж повірити не могли у таке щастя, одразу почали мене цілувати та обіймати. 

Я досі живу та працюю в Італії, але знайшла кращу роботу. Доглядаю одну літню пані, вона пустила до себе жити на віллу безкоштовно. Я їй за кухаря, за няньку, за прибиральницю та за садівницю. 

Декілька днів тому приїхала в Україну, бо на носі Різдво та Новий Рік. Привезла донечкам 6 тисяч євро, які назбирала за пів року. Думала між ними порівно поділити, аби кожна мала гроші. Може, нехай ремонт зроблять чи відкладуть на картку. 

– Ось, дівчатка, тримайте. Це вам. Будете мати..

– Мамо, ти що, нам не треба. 

– Як це не треба? А для кого я старалася, це все відкладала?

– Для себе! Ти стільки років працювала, як та рабиня, на заробітках. Повір, ми дуже цінуємо твою допомогу. Але настав час пожити і для себе. 

Донечки зараз влаштували мені якийсь курорт. Записали у салон краси, де мені зробили напилення брів, манікюр, розслабляючий масаж. Потім організували шопінг у Львові, самі купили мені на зиму теплу курточку, чобітки та гарну новорічну сукню. І на додачу багато косметики. На Новий Рік ми всі разом поїдемо кудись у гори відпочити. А ще обов’язково відвідаємо Львів, я дуже давно мрію побачити це місто. 

Я знаю, що діти заробітчан стають дуже розпещеними та нахабними, якраз через гроші. У мене є багато знайомих в Італії, чиї діти постійно вимагають все більше і більше заощаджень, подарунків, передачок з дорогими продуктами. 

А мої дівчатка не такі. Вони цінують мою працю та жертовність. І самі зараз стараються засипати мене подарунками. На Різдво заборонили щось готувати, казали, що самі будуть на кухні куховарити 12 страв. 

Я щаслива, адже маю таких добрих донечок з великим серцем. Розумію, що на старості не залишуся сама, адже вони будуть поруч. 

Daryna