Майже всі жінки біженці, які вже повернулися із закордону всі як один стверджують, що у багатьох сферах життя в Європі до України – як до неба рачки. Все частіше я чую одну і ту ж фразу : “А знаєте, у нас вдома офігенно”

“Учора наша колега вирішила перевіритися в лікаря. Подзвонила у клініку і записалася на прийом.”

“Уже сьогодні вона була на консультації у провідного українського професора, від нього одразу зайшла на аналізи та зробила МРТ. А вже до кінця робочого дня на пошту отримала всі результати.

В Україні! Під час війни! Усе це за одну добу!

У жодній із країн Європи це було б просто неможливо не те що за добу – навіть за тиждень.

Цей свіжий приклад швидкості від задуму до його реалізації вкотре нагадав мені, що Україна – це країна офігенних сервісів, офігенних швидкостей та офігенних можливостей.
У Європі на прийом до терапевта можна записатися у кращому разі через тиждень, до вузькопрофільного спеціаліста або на обстеження – у кращому разі через місяць.

Відвідування спеціаліста банку. У нас ти приходиш і одразу отримуєш консультацію, там – запис у кращому разі наступного тижня.

Купівля меблів/техніки. У нас купуєш – і доставка та підключення можливі вже наступного дня. У Європі – навіть якщо є на стоку в магазині, то лише самовивіз. У разі замовлення доставки та складання – у кращому разі через тиждень.

Аналогів таких сервісів, як “Дія” або “Київ цифровий”, у Європі майже немає, і більшість європейців навіть приблизно не уявляють, що таке можливо.

А про такі звичайні для нас інтеграції, як у “Моно” з “Дією”, – це для них зараз узагалі як у космос злітати. Для всіх подібних комунікацій у них усе ще працює голубина пошта та особистий прийом – знову ж таки, як мінімум через тиждень від дня запису.

Окрема тема – винаймання квартири або комерційного приміщення. У нас знайшов за оголошенням, того самого дня зателефонував, на наступний перегляд, якщо підходить – застава, через день підписання договору, і квартира/приміщення твоє.

У Європі це якесь суцільне пекло. Знайшов оголошення, телефону контактного, швидше за все, немає, а якщо є – то навряд чи дадуть відповідь. Пишеш мейл – чекаєш на відповідь кілька днів, знову дзвониш, знову пишеш.

Коли нарешті хтось вийшов на зв’язок і готовий надати квартиру для перегляду, то найкраще наступного тижня.

Квартира підходить. Брокеру отримати підтвердження від власника – мінімум тиждень. Ще стільки ж – на підготовку договору. Якщо з моменту перегляду і до моменту отримання ключів минув місяць, то ти щасливчик.

Підсумок. У багатьох сферах життя Європі до України – як із Парижа до Києва рачки.

І якщо п’ять років тому це бачили і з цим погоджувалися одиниці, то сьогодні вже майже кожен українець, який хоча б трохи пожив за ці місяці в Європі, твердо вам скаже – майже в усьому ми кращі, швидші і просунутіші за них.

Так, згоден. У них ах…єнні дороги, все чітко за правилами і всі рівні перед законом. Але з погляду багато чого іншого – ми на три голови крутіші.

Тому в чомусь краще вони – у чомусь ми. Зате мені вже цілком зрозуміло, що ми порівняно з ними точно не лайно, а вони точно не цукерка.

І що більше я за ці п’ять місяців спілкуюся з тими, хто там вимушено жив і живе зараз, то частіше чую одну і ту саму фразу: “У нас удома офігенно”.