Львівщина. День Незалежності. Чекаю на маршрутку. Біля лотка, де продаються яблука, зупиняється іномарка. З неї виходять троє..

Отже, стоїми ми з малою на зупинці. І тут до лотка під’їжджає біла іномарка. З неї виходять троє – чоловік та дві жінки. Усі вже поважного віку, гарно вбрані. “Паньство” – так би сказала моя баба. Майже одночасно з ними паркується і Михайло на машині, він кілька разів на день приїжджає, щоб поправити вітрину, довезти свіжі яблука та інший товар.

Вийшовши з машини, жінка з білої іномарки викидає сміття десь за 2 метри від лотка і береться вибирати собі яблука, прискіпливо крутить банку з соком.. Підходить Михайло, показує жінці на сміття, яке вона кинула. Та, махає рукою і каже, що вона нічого не викидала.

За жінку заступається чоловік, каже, що навіть якщо кинула, то кому це заважає і дивується, чому Михайло звертає на це увагу. Однак фермер не відступає, він і далі просить прибрати сміття. Поважне “паньство” у білосніжному одязі з відкритим ротом дивиться на простого сільського роботягу, який простою сільською мовою розповідає їм про повагу до себе, до інших, про любов до своєї країни, про Європу…

Далі троє людей поспішно лишають весь товар, який хотіли купити, та злі і ображені сідають в машину. Сміття таки піднімають, але інша жінка, не та яка його викинула. Машина з “паньством” зникає за поворотом, а Михайло каже мені “наступного разу вона 10 разів подумає, перш ніж кинути отак сміття і кожен, хто був в машині, це надовго запам’ятає”…

Про мораль цієї історії я не писатиму. Кожен висновок зробить для себе сам.

Але дитина моя знатиме:

Україна починається з кожного з нас.

Незалежність починається з кожного з нас.

Європа починається з кожного з нас.

Оля Кептанар

Джерело