Коли виходила заміж, думала, що схопила Бога за бороду, бо мій Іван був завидним женихом. Якби ж я знала, чим мені це відгукнеться, подумала б 1000 разів. Я живу як рабиня і боюся слово чоловікові сказати, бо “прийшла на все готове, а сама ні на що не здатна”, за його словами.

Коли виходила заміж, думала, що схопила Бога за бороду, бо мій Іван був завидним женихом. Якби ж я знала, чим мені це аукнеться, подумала б 1000 разів.

Я живу ніби рабиня і боюсь слово чоловікові сказати, бо “прийшла на все готове, а сама ні на що не здатна”, за його словами.

Іван у свій молодий вік мав машину, квартиру та хорошу роботу за кордоном на будові, тож, коли він почав до мене залицятися, я була надзвичайно щаслива. Батьки теж його гарно прийняли:

– Подивись, який хлопець. Дивись, не проґав своє щастя – казали.

Весілля зіграли за кілька місяців після початку стосунків, тоді і спала мені пелена з очей. Іван весь час на роботі, приїздив рідко, а вся робота на мені – і жіноча, і чоловіча. Та й характер у чоловіка виявився складний. Він потурав мене за кожну витрачену копійку

– Без купленої ковбаси можна прожити. Для чого нову тюль купувати, заший цю. Немає де гроші подіти, лиш би тринькати на різне, для чого та хімія, содою можна унітаз помити – таке чула від чоловіка постійно.

Коли народилась дитина, стало ще важче. Іван як приїздив додому, то він відпочивав. То спить, то на рибу, то з друзями на пиво. На мене та сина нуль уваги. І докоряв постійно, що я погана господиня, хоч і все на мені, а він і не згадує, що щось треба зробити. Скільки наш Дмитрик хворів, то Іван жодного разу до нього не прокинувся вночі, а мій і скандал закотити.

Минулого року стало ще гірше. Він приїхав у відпустку, а виїхати назад за кордон не зміг. Іван уже рік сидить вдома. Я працюю медсестрою. Зарплатня невелика, але все на мені: продукти, ліки, комуналка і інші витрати оплачую я. Чоловік вимагає ще йому цигарки та пиво щодня купувати.

Я мушу дитину в садочок завести, прибрати, попрати, приготувати і бігти на роботу. Чоловік не робить нічого вдома, тільки мене поганяє. На роботу теж не ходить, бо боїться ТЦК. Мало того, він змушує мене ще й їздити до його батьків в село допомагати на городі.

Як тільки я починаю відмовлятися і відстоювати свою точку зору, Іван відразу на двері вказує:

– Їдь до своєї мами в село. Керувати в моєму домі ти не будеш!

Я тримаюсь з останніх сил, але вже не можу. Порадьте, як вчинити, бо сварки у нас не стихають, а Іван дедалі більше собі дозволяє. Що робити?

💬 Обговорити цю новину можна на нашій сторінці у Facebook.