Хто ж знав, що кoхaнкa мoгo чoлoвiкa – бiженкa, яку ми прихиcтили вдoмa. Тепер я не знaю, щo рoбити з тaкoю “гocтею” – що порадите?!

Я зі своїм чоловіком живу у Варшаві близько 20 років. Наш син навчається у Кракові, тут ми маємо невеликий будиночок та ще хостел. Не думайте, що нам все так легко впало на голову. Починали з самих низів, так скажемо. Я працювала на заводі майже 12 годин, часто брала додаткові зміни. Ночували у невеликій кімнатці, яка нагадувала каптерку. Купували тільки найдешевші товари.

На початку весни ми вирішили зайнятися волонтерством. Адже самі з родом з Луганська, тому прекрасно розуміємо, що за пекло там творилося. Ми перший місяць заселяли безкоштовно жінок та дітей, допомагали отримати виплати. Комусь ще пощастило знайти садок для малюків або ж роботу. Я телефонувала багатьом друзями та знайомим, розпитувала “а вам хатня робітниця не потрібна, тут одна жінка є..”. 

Намагалася бодай чимось допомогти біженкам. Жінок було багато – хтось з Харкова, інші з Донецька чи Херсону. Ми пішли у великий мінус, бо віддали хостел біженцям, а ще виділили дві кімнати у нашій квартирі. Однак, це наше спільне горе та ми не могли сидіти, склавши руки. Возили їм продукти та одяг, діткам купували іграшки. 

Десь у вересні до нас звернулася молода дівчина, Христина. Чесно кажучи, вона мене трохи насторожила. По-перше, говорила російською мовою. Я одразу сказала “дитино, тут або польську вчи або пропадеш”. На що почула зверхнє “мнє бєз разніци”. Потім виявилося, що їй всього 20 років, але має вже дворічну дитину, дівчинка Ангеліна. 

– Я спершу жила у Німеччині, потім поїхала у Іспанію. А тепер сюди повернулася. У мене там виплати закінчилися! 

Я запропонувала Ангеліні роботу офіціантки у кафе, якраз наша сусідка шукала працівницю.

– Фу, я не буду туалети мити!

– Не туалети, а обслуговувати людей. Ти мову швидко вивчиш, а дитину можеш залишити на мене або ж віддати у садок. 

– Ну я взагалі-то не планувала попрацювати. Ви ж волонтери, чому мені не допомагаєте? 

Вперше за всі місяці я зустріла таку нахабну дівчину. Тільки от мій чоловік Петро заступився – мовляв, та Христя молода, такий стрес пережила, не треба на неї сердитися. 

Однак, потім Петя взагалі почав весь час приділяти Христині. То піде з нею на прогулянку, то приготує сніданок, то поприбирає замість неї речі. Мені здавалося, що Христина взагалі почувається тут, як господиня. Та спершу мене це не дуже дратувало, бо я мала інші спив – щодня майже десять жінок до мене зверталися по допомогу. 

Але тиждень тому я прийшла додому не о 8 вечора, а трохи швидше. Відчиняю двері та чую, як у нашій спальні сміється Христя, ще й світло світиться. Спершу я подумала, що та нахаба залізла у мою шафу та хоче щось викрасти

Я тихенько підіймаюся, двері напівпрочинені. А там на ліжку… мій Петро. Здається, що тоді я забула, як дихати, серце вискакувало з грудей. Хутчіше вибігла з будинку, аби подихати свіжим повітрям. Майже годину я гуляла та думала про зраду. 

А коли прийшла додому – то Петя як завжди, стояв біля плити та готував вечерю. Христя тоді гуляла з дитиною у парку. 

– Привіт, кохана, як справи? – запитує мене з посмішкою.

Петро удавав, що нічого не було. Або ж він дійсно думав, що я не бачила його зради.

Тоді я не хотіла ні їсти, ні пити. Пішла у душ та декілька хвилин стояла під холодною водою…

Тепер я не знаю, що робити далі. Подавати на розлучення? Виганяти цю нахабну біженку геть?

Я не думала, що одна дівчина може зруйнувати мій шлюб…\

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.