– Хто таке на ювілей дарує? – Сестра жбурнула рушники в куток. Такої поведінки я зовсім не чекала, більше не прийду до неї

Місяць тому сталася в моїй родині вкрай неприємна ситуація. Відтоді я з сестрою зовсім не спілкуюся. Та це мене засмучує, тому хочу почути думку інших людей. 

Нещодавно Насті виповнилося 30 років. Вона влаштувала помпезне святкування в дорогому ресторані. Запросила усіх родичів та безліч друзів. Коли ж сестра мені зателефонувала, я зніяковіла:

 – Ти ж знаєш, яка в мене зараз ситуація. Чоловік на війні, я одна з дітьми, ще й на орендованій квартирі.

 – Не переймайся, приходь, можеш нічого не дарувати.

Але звичайно я не могла прийти до сестри з порожніми руками. Придбала дуже дорогий набір рушників – 1500 гривень дала. Подумала, що це річ потрібна в господарстві. Та й Настя завжди полюбляла якісні речі.

Сестра вдало вийшла заміж. Її чоловік бізнесмен, має мережу магазинів. Сестра ніде не працює, а займається виключно своєю зовнішністю. Дітей народжувати вона поки не хоче. 

Я не вважаю, що вона має мені якось допомагати. Та часом все ж прикро. Адже мої діти –  її рідні племінники. Було б цілком нормально, якби часом якийсь одяг подарувала чи іграшку. Тим паче, що грошей кури не клюють. 

Коли настав день свята я вдягнула стару сукню і самотужки зробила зачіску. Важко словами передати, який вишуканий був ресторан і скільки заможних людей там зібралося. Я почувалась зовсім зайвою. Щастя, що мама була поруч. Єдиний плюс, що делікатеси такі скуштувала, що в житті того не бачила. Що лишень не було на святковому столі – і креветки, й устриці, й лобстери.  

Коли ж все закінчилося, Настя попросила допомогти з подарунками. Я погодилась. Ми почали все збирати. Було безліч конвертів, здебільшого всі гроші дарували. І кілька подарунків. З-поміж них і мої рушники в святковому пакеті. Раптом вона взяла їх і жбурнула:

 – Хто таке додумався дарувати? Ще й на ювілей! 

Я почервоніла. Але вирішила не мовчати.

 – Хіба ж не хороша річ, в господарстві потрібна.

 – Кому? Я що рушників собі купити не можу? Кому ж таке в голову прийшло, хочу знати, щоб більше не кликати – вона зазирнула в пакет і дістала листівку з моїм підписом.

 Я сиділа мовчки. А Настя зареготала.

 – Ну, вибач! Але й справді, краще б ти нічого не приносила!

Мені так прикро стало. Встала, забрала свої рушники й пішла геть. Відтоді не спілкуюся із сестрою. Тепер лиш зрозуміла, що гроші перетворили її на жахливу людину. Хоча сама не надто щедра до рідних. Ніколи вона ані мені, ані мамі дорогих подарунків не робила.

Мама благає не звертати на все це уваги. Та я не можу. Ви б пробачили таке рідній сестрі?