“Ізвінітє, а ви на железнодорожный єдітє?” – 3 рік війни, Львів і чую російську мову

Ось ця історія – приклад того, що УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВНУ МОВУ треба ВЧИТИ І ЗНАТИ!

Отож, вівторок, вечір. Їду з роботи додому. Ще й так пощастило, що є вільні місця. Хоча львів’яни знають, що 10 маршрутка (Кінг-Крос – Залізничний вокзал) часто повна.

Десь на Щирецькій заходить одна женщіна (назвемо так цього персонажа) та запитує:

– Ізвінітє, а ви на железнодорожный єдітє? 

Ух, мене аж трішки так скоробило з тої російської. Хоча на вигляд досить охайна мадама, в шубі. 

Водій: 

– Куди вам треба?

– На железнодорожный! Ну ви туда єдітє? 

– Я їду на залізничний вокзал.

Мадам на 3 секунди зависла: 

– Нєт, мнє нужна на железнодорожный, – і вийшла з валізами геть. 

Я тихцем хихотіла. Ото дамочка, повеселила мене. 

Так що, шановні, вчіть мову! Аби, по-перше, уникнути таких конфузів! 

А, по-друге, це наш ідентифікатор як громадянина України. 

Ну і по-третє, говорити мовою ворога на 3 рік війни – то ознака ідіотизму.