– Я у вашу церкву святити кошики не піду і все! – Свекруха зовсім розум втратила, та як ми її не послухаємо – посваримось зовсім

Коли я вийшла заміж за Стаса відразу ж засмутилась через те, що його сім’я відвідує церкву московського патріархату. Та тоді мені вдалося переконати коханого – вінчатись вже в українській церкві. Згодом ми не часто порушували це питання. Торік не ходили святити кошики, мали малу дитину, а цьогоріч все ж вирішили йти до храму. 

 Та в нас виникла нова проблема – свекруха не хоче йти з нами, а вимагає, аби ми йшли до її церкви.

 – Я не піду туди, те місце не від Бога. Нам так сказав батюшка.

 – Який ще батюшка? Священник? Не вигадуйте дурниць. Ми до московської церкви йти не будемо і все. І їсти те, що там освячене не збираємось. 

Кожен стояв на своєму. Лишень Стас мовчав наляканий. Згодом мама йому мізки, вочевидь, промила добряче. Адже на вечір чоловік почав мене вмовляти:

 – Та яка різниця – куди йти? Це ж лише будівлі, а ми до Бога йдемо. Важливо, які в нас думки.

 – То нехай твоя мама і поступиться!

 – Вона літня жінка, пізно звички змінювати.

 – Ні, не пізно. І різниця є. Як всі так думатимуть, то лише збільшиться в них кількість парафіян.

– Розумієш, як ми не підемо з мамою – вона остаточно образиться. От кому ці сварки треба! Це ж таке світле свято!

Чоловік вмовляє мене, а я й не знаю, як вчинити. Якщо піду з ними – сама до себе огиду відчуватиму, якщо ні – пересварюсь і з свекрухою, і з чоловіком. Як би ви вчинили?