Гpиценко: Вiйна б давно вже закінчuлася, якби влада забезпечила спpаведливість, своїм власним пpикладом, якби пpацювала на пеpемогу сумлінно й не крала нахабно, то…

Ми можемо хоч інколи бути чесними самі із собою, чи боїмося? Якби не закрили кордон для виїзду 17 місяців тому, скільки наших чоловіків утекли б від фронту — мільйон? два? три? пʼять мільйонів?

І хто б тоді нас захищав, хто воював за країну, за народ, за перемогу і за майбутнє нас усіх?

Лише десятки тисяч добровольців-патріотів, які не чекали повісток і самі пішли на фронт першими — але ж більшість з цих героїв, на жаль, уже загинули в тяжких боях?!

І де був би зараз той фронт, якби кордон для виїзду чоловіків не закрили?

Ми уникаємо відповідей на такі справедливі питання — навіть подумки, самим собі, нам страшно визнавати гірку правду?

Краще відсторонитися, забути про фронт, де ще до перемоги ой як далеко, натомість гнівно-голосно подискутувати про демократію, свободу і вільний кордон?

Насправді, коли війна, то певні заборони були і будуть, завжди і всюди. Питання заборон я вважаю вторинним — первинним є питання справедливості, точніше несправедливості, яку допускає і навіть цинічно культивує влада.

Якщо заборона — то вона має бути для всіх, якщо мобілізація — то теж для всіх, а не для тих лише, хто не може відкупитися чи виїхати/сховатися, або не має «даху» депутатського, суддівського, прокурорського чи якогось іншого.

Якби влада забезпечила справедливість, своїм власним прикладом насамперед, якби влада працювала на перемогу сумлінно й не крала нахабно — питання заборон і обмежень не викликали би таких збурень і гнівних дискусій.

І взагалі не було б провокативних вкидів/приводів для тих дискусій. Їх зараз треба згорнути й допомагати фронту, хто чим може.

Лише тоді є шанс зберегти країну і майбутнє нас усіх.

Анатолій Гриценко