Стоять наші бійці у щойно звільненому селі, говрять, сміються, kурять – повз іде старенька жіночка з молоком і…

Два бійці у нещодавно звільненому селі.

— Стояли на посту. Повз іде бабуся з банкою молока. Запитали в неї, де можна придбати (в селі нічого не працює, а в пайках вже ненависна каша з тушонкою).

— А у Лідки, ето чєрєз дом возлє аптєкі, зєльоний забор – нє ошібьотєсь, он там одін такой. Только завтра ідітє, утром у нєйо точно будєт, — відповідає вона.

Подякували. Зранку, попередили командира і пішли. Там йти максимум хвилин 10, та все одно треба вдвох, зі зброєю. Знайшли швидко. Хазяйка у дворі. Побачила нас, — то хотіла забігти в хату, але ми її покликали, підійшла до нас.

— Добридень!, — кажемо, — Ми до Вас за молоком. Нам сказали, що у Вас є.
— Ой-ой у мєня мало.
— Ну давайте, скільки є.

Винесла 2 банки по 3 літри.
— Чудово, — приймаю банки, — А скільки грошей?
— Ой, я і нє знаю.
— Як не знаєте, Ви ж молоко кожен день продаєте?, — кажу здивовано.
— Ну у мєня ж дєті, а сєйчас такіє цєни високіє, лєкарств нєту…, — на очі сльози навертаються
— Та ви просто скажіть, скільки!
— Сєйчас, посмотрю.

Забігла в хату. Ми з напарником один на одного подивились. Стоїмо жартуєм:

— Чого то вона? — Це ми з тобою темні, а вона мабуть побігла біржеві індекси та котіровкі валют дивитись.
— Та не матюкайся.

Повертається Лідка. У руках хусточка, а з хусточки стирчать кілька купюр по 100 грн. Простягає нам..

— Вот всьо, что єсть. Мнє дєтєй корміть нєчем.

Товариш стоїть дивиться, я наче починаю розуміти.
— Тьху! Скільки ми Вам за молоко винні?… — — Мы Вам сколько за молоко должни?

Стоїть кліпає очима…..

Сунув їй в кишеню 150 грн, порадив менше росТБ дивитись та й пішли.

Віталій Панич