Вiд цiєї новини здригнyлacя вcя кpaїнa: вбuтo Coню, її мaлeнькoгo cина Адaмa та бaбyсю Тeтянy…

Окупанти в Україні вбивають цілі родини у їхніх власних будинках.

Молитися за рідних та ще більше допомагати українським захисникам – така мета у родини загиблих Тарасевичів у Запоріжжі. Російська бомба поцілила в їхній будинок 42 людини поранено. 10 загинули. Зокрема і 27-річна Софія, її маленький син і бабуся.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Кіри Овес. 

Рідні показали ТСН останні кадри із 1-річним Адамом. Їх зняла його бабуся і надіслала в сімейний чат. Вже за кілька годин після цієї прогулянки в їхній будинок влучила російська бомба

Адам з мамою і дідусем жили на третьому поверсі. Сергій у момент атаки працював, на останнє його повідомлення: “У вас усе гаразд?”. Донька вже не відповіла. Коли він прибіг додому – довго не міг впізнати будинок. 

“Я годину ходив отут от. Аж потім я зрозумів, що тут нічого немає”, – каже батько загиблої Сергій Лущай. 

Поки він був на роботі Софії з дитиною допомагала її бабуся Тетяна, каже мати загиблої. 

“Дізналася що місто обстрілюють КАБами, почала телефонувати мамі і Соні і з ними вже не було зв’язку, і тоді я вже зрозуміла, що це кінець“, – каже мама загиблої Юлія Тарасевич. 

Розповідаючи про рідних жінка часто зривається в сльози. Донька була перекладачем з англійської. На початку повномасштабного вторгнення разом з 15-річним братом поїхала до Великої Британії. 

“Малий пішов у школу, а Соня знайшла собі роботу на військовій базі, яка готувала наших військових і вона працювала там перекладачем. Вона народила Адама і це була найкоханіша дитина в моєму житті, це був неймовірний хлопчик він був такий розумний”, – каже Юлія Тарасевич. 

Повернулася додому, бо сумувала за рідними і мріяла працювати психологом. Допомагати людям, як її 68-річна бабуся Тетяна Тарасевич. 

“Все життя пропрацювала лікарем педіатром, вона рятувала дітей, вона вивчала студентів, кращої матері не було у світі”, – каже Юлія Тарасевич, яка втратила матір,доньку та онука. 

Єдине, що лишилося від їхньої квартири – це фотографія, яку сестра Софії знайшла, коли рятувальники розгрібали завали.

“З того ковша в якийсь момент вилетіла ось ця фотографія єдина”, – згадує Ганна Павлишина. 

Світлина пом’ята і подряпана, але рідні не можуть намилуватися на свого Адамчика. Пам’ятають усе – його перші рухи, перші кроки, перший удар по м’ячу. 

“В останній вечір я помітив, що він вже його буц, думаю, ще трошечки і заговорить. Московиться бомба не дала йому навчитись розмовляти”, – каже Сергій Лущай. 

“Спочатку винесли Соню і опізнали її спочатку, як іншу людину, бо дуже була понівечена, а потім пізніше знайшли бабусю і Адама і під тим горіхом, де він гуляв”, – згадує Ганна Павлишина. 

У той трагічний день загинуло 10 людей, зокрема і сусіди Софії та Адама – молоде подружжя та дідусь, вижив лише 5-річний хлопчик, який наразі в лікарні.

“Я буду жити помстою заради пам’яті своїх рідних мамочки, дочечки і онука. Щоб ця русня припинила своє існування. Дуже багато лікарів, друзів, які зараз на війні і кожен з них мене туди чекає”, – каже Юлія Тарасевич.