“Акуратно, там ніжки…” Рятувальники несуть у ковдрі тiло 8-річної загuблої дівчинки. Її маму mертв0ю дістали з- під завалів двома годинами раніше. Тата врятували вдень…

“Ніжки, ніжки акуратно…” Рятувальники несуть у ковдрі тіло 8-річної загиблої дівчинки. Її маму мертвою дістали з-під завалів двома годинами раніше. Тата врятували вдень, він пробув завалений бетонними плитами близько 5 годин.

Оце “обережно, ніжки” неможливо стерпіти…

Коли я кажу, що в Харкові надлюди – це не перебільшення. Сьогодні одна жінка сказала таке: “Якщо у харків’ян спитати про своє місто, вони розповідатимуть пів дня”.

Це правда. Нам є про що розповідати. Нам є про кого розповідати. На жаль.

В одній зі зруйнованих п’ятиповерхівок 70-річна жінка разом з чоловіком також пенсіонером розбирають завали в квартирі. Вікно винесло, залізну решітку зірвало й скрутило, по оселі розкидане камінюччя. “Нас би вже не було”, кажуть. Вони з чоловіком ночували в онуків, які лишилися сиротами їхня мама померла кілька місяців тому. Саме тому, що були не вдома і вижили. Жінка дивиться у своє зруйноване вікно – там під завалами шукають людей. На той момент ще не було знайдено ні 8-річну дівчинку, ні її маму. І каже:

“Я так плакала, мені людей отих жалко, що там під завалами… наш онучок старший взяв два лома, каже, я піду діставать людей з-під обвала. Прийшов, а йому кажуть: “Не, зайка, ти йди додому, давай нам два лома, що ти приніс, ми самі будемо це робити”.

Це надлюди.

Хоч насправді я хочу, щоб ми не знали про ці наші супер- здібності. Ніколи не дізналися. І просто жили своїм звичайним життям звичайних людей.