Щойно! Передали з Херсону: “ми тримаємося як можемо, але…” Те, що почалося в місті не передати словами…Вони можуть зупинити на вулиці будь-яку людину і…”
Передали з Херсону:
«Наташа, ми тримаємося щосили. Відчувається, що вони бояться. Дуже бояться. Вони можуть зупинити на вулиці будь-яку людину і змусити повторити кілька разів, що вони великі, що вони сильні і ми хочемо жити з ними.
Ми опускаємо очі і повторюємо, а в голові крутиться – як же ви, боїтеся, якщо вам, для вашої величі, потрібно, щоб хтось про цю велич повторював. Як ви самі в собі не впевнені. Це як, статевий акт з імпотентом, якому треба нескінченно повторювати, що він сильний, що в нього все виходить, дуже довго і вперто для нього старатися і при цьому думати, коли ж це болісне знущання, нарешті закінчиться. Ми повторюємо це для того, щоб зберегти нас усіх.
Тому що дуже складно воювати беззбройній людині проти безмозглого тулуба з автоматом. Тому що потім, коли цю нечисть виженуть із нашої землі, нам треба буде упорядковувати місто. З ким би ми зараз не говорили, у всіх одні слова. Слова, що у місті запах гнилі. Нам, напевно, потрібно буде дуже багато миючих засобів, щоби просто довго мити тротуари, будинки, і навіть дерева.Тому що все, до чого торкалися ці нелюди, має запах гнилі. Вчора одна жінка, пенсіонерка, відмовилася повторювати, що вони великі.
Три здорові мужики її роздягнули і залишили на вулиці, заборонивши комусь підходити до неї, щоб допомогти. Три години вона роздягнена стояла на вулиці і тільки голосно говорила: «Не підходьте до мене, мої рідненькі. Не наражайте себе на небезпеку. Будь ласка! У нас ще буде з Вами дуже багато справ… Потім! І ще. Вони крадуть. Вони крадуть усе. Мені навіть складно вигадати, що вони не крадуть. Ми ніколи не бачили крадіжки у таких масштабах. Починаючи від дитячих іграшок і закінчуючи ящиком овочів, що підгнили. Вони бояться, бо у місті постійно розклеюють листівки. Наші листівки із українською символікою.
Ми чекаємо на ЗСУ. І коли вони будуть близько, то херсонці голими руками та зубами розправлятимуться з нечистістю.Вони це відчувають.Тож поспішають. А ми зачекаємо. Зачекаємо. Зчепимо зуби, стиснемо кулаки до оніміння в пальцях і чекатимемо. Тому що нам є заради чого чекати. Щоб було раз і назавжди. І жодного з цієї нечисті не лишилося. А потім митимемо місто. Довго. Наташа, передайте всім, що Херсон – це Україна! І, якщо можете, моліться за нас, називаючи у своїх молитвах усі українські імена.
Тому що це наші імена…” Фото Віта Федюк.
Автора написаного по зрозумілих причинах не вказано.